Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 5

— Ой, Тіме, — зітхнула Зоя. — Ходімо вже краще в крамничку.

Пані Еліс дала доньці список продуктів і попросила її хоч трохи вправити Ті- мові мізки до прибуття нової гості. Пан Еліс подивився їм услід, а тоді глянув на дружину.

— Не думаю, що він навчиться правильно це вимовляти. Йому ж тільки п’ять років, а ім’я і справді непросте. Може, пані Тиблетовата не образиться. Ти лише уяви, у нас будуть заселені чотири номери!

— А її кімната вже готова? — запитала пані Еліс.

— Я ще вчора її прибрав. Якщо чесно, Пенні, не знаю, що нам робити. Ми скоро взагалі вилетимо в трубу. Ніхто в нас не селиться, бо тут усе як на смітнику, а в результаті ми не зможемо заробити грошей на ремонт. Це просто якесь зачароване коло.

Пенні Еліс пригорнула до себе чоловіка.

— Не журися. Якось воно буде.

— І то правда. Тільки не воно, а вона — пані Тиблетовата. Щось вона раненько приїхала. Закінчуй там зі сніданком. А я її зустріну.

Біля вхідних дверей стояла гостя, підозріло розглядаючи готельну вивіску. Це була коротконога й доволі огрядна дама у величезному капелюсі і з велетенською валізою.

— Доброго ранку, — вигукнув пан Еліс, сяючи найсліпучішою своєю посмішкою. — Ви, мабуть, пані Тиблетовата? Ви так рано приїхали.

— Доброго ранку, — озвалася крижаним голосом дама. — Я завжди прибуваю рано. А ви, мабуть, з готелю «Вікінг».

— Мене звати пан Еліс. Добре доїхали?

— Ні. Поїзд запізнився. Хтось курив у купе, в якому курити заборонено, і я смикнула стоп-кран. Поїзд зупинився, а мене оштрафували на п’ятдесят фунтів, бо це, на їхню думку, не був екстрений випадок. А я їм сказала, що це був надзвичайно екстрений випадок, бо я могла померти від раку легенів. А тоді ще й таксист ніяк не міг знайти цього готелю.

— Мабуть, він завіз вас до кафе «Вікінг», — припустив пан Еліс. — Водії це часто помилково роблять.

Та пані Тиблетовата пропустила його слова повз вуха.

— Ми були біля кафе «Вікінг», ресторану «Вікінг», пивної «Вікінг», крамниці «Радощі вікінга», японського суші-бару «Вікінг» і бістро «Вікінг».

— Ну, але тепер ви тут, — усміхнувся пан Еліс, підхоплюючи важку валізу. — Прошу йти за мною, і я покажу вашу кімнату.

— Але чому тут усе пов’язане з вікінгами? — поцікавилася пані Тиблетовата, піднімаючись сходами слідом за паном Елісом.

— Ну, розумієте, понад тисячу років тому для вікінгів-рейдерів з Данії не було кращої цілі для нападів, ніж наше Флотбі. Тут повно вікінгівських реліквій, а щоліта ми проводимо фестиваль «Вікінг». Ось, ванна в кінці коридору. Кімната номер чотири має чудовий вигляд на море. Усі інші гості вже снідають. Хочете до них долучитися?

— Ні, дякую, я перекусила в поїзді. Навіть не знаю, що то було. Принесли мені якусь гидоту на тарілці, причому загорнену. Мабуть, боялися, що звідти полізуть мікроби, якщо добре не загорнути. Отож я не голодна. О котрій буде обід?

— О першій пополудні. У своїй кімнаті ви знайдете всю інформацію про готель.

Пан Еліс відчинив двері до четвертого номера й заштовхав туди валізу. А тоді поквапився додолу сходами, щоб допомогти зі сніданком.