Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 226

Ми мали вибір: або йти вперед, або забиратися назад. Останнє відкинули всі, тим паче, що, відступаючи, ми могли наразитися на ще більшу небезпеку. Тому вирішили будь-що йти вперед. Розсудивши, що спати на березі небезпечно, ми забралися в піроги і відвели їх на середину річки, прикріпивши їх, замість якоря, до великого каміння товстими мотузками, зробленими з волокна кокоса.

Тут москіти старанно накинулися на нас, і це, разом із побоюванням за свою безпеку, відігнало сон від мене, хоча інші спали, незважаючи на москітів. Я лежав, палив, розмірковував, головним чином, як уникнути мазаїв. Стояла дивна місячна ніч, та москіти й небезпека підхопити лихоманку від ночівлі на річці, а ще судома в моїй правій нозі від незручного положення в пірозі разом із хропінням сплячих ваквафі не псували насолоди від неповторної ночі. Місячне проміння вигравало на поверхні річки, води якої неухильно поривалися до моря, як людське життя до могили. На березі панував морок, і нічний вітер сумно зітхав в очеретах. Ліворуч лежала піщана мілина, на якій не було дерев. Тут я міг розрізнити цілий табунець антилоп, що підійшли напитися. Зненацька пролунало зловісне гарчання, і всі вони перелякано втекли. За кілька хвилин я побачив масивну постать його величності, царя звірів, що з’явився запивати свій обід. Він неквапно рухався в очеретах за п’ятдесят кроків від нас, а ще за кілька хвилин велетенська чорна маса вилізла з води і захропла.

Це був гіпопотам. Він був так близько від мене, що я бачив, як він, підштовхнутий цікавістю дізнатися, що таке є наші піроги, відкрив свою пащу, подивився і широко позіхнув, даючи мені змогу помилуватися іклами.

Я хотів уже всадити йому кулю, але, подумавши, дав йому спокій, тим паче, що він був заважкий для нашої піроги. Скоро він безшумно зник з очей. При погляді праворуч на берег, мені здалося, що я бачу темну постать, що ховається за деревами. У мене дуже гострий зір, і я був упевнений, що помітив когось, та був це звір, птах чи людина — я не міг розрізнити.

У цей час темна хмарка закрила місяць, ліс затих. Раптом пролунав різкий, добре мені знайомий крик сови, що настирливо повторився кілька разів. Після цього запанувала щонайповніша тиша, тільки вітер шумів серед дерев і в очереті.

Невідомо чому, але мене охопило дивне нервове збудження. Особливих причин поки що не було, бо мандрівник у Центральній Африці постійно наражається на небезпеки, та я не міг заспокоїтися. Зазвичай я сміюся і не вірю різним передчуттям, а тепер мимоволі мене охопило гнітюче передчуття близької небезпеки. Холодний піт виступив на моєму чолі, та я не хотів будити інших. Я відчував, що страх мій зростає, пульс слабко бився, як у вмираючої людини, нервове збудження дійшло межі. Це відчуття цілком знайоме тому, хто схильний до кошмарів. Але моя воля панувала над страхом, я продовжував напівлежати в пірозі, повернувшись у бік Умслопогаса і двох ваквафі, що спали біля мене.