Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 224

Зникло, все зникло! Неначе благородні пани та пані, які жили за цими воротами, міста ці мали колись бурхливе життя, тепер загинули, як Вавилон і Ніневія, як загинуть свого часу Лондон і Париж. Ніщо не вічне — такий непорушний закон. Чоловіки, жінки, імперії, міста, трони, влада, могутність, гори, річки, моря, світи, простори — все загине. В цих покинутих руїнах мораліст побачить символ долі всього всесвіту.

У Чаррі ми жорстоко посварилися з начальником наших носіїв, яких ми найняли йти далі. Він надумав загнути нам небувалу ціну. Він погрожував нам закликати мазаїв. Цієї ж ночі він утік з усіма носіями, поцупивши велику частину нашого майна, яку їм доручено було нести.

На щастя, їм не вдалося потягнути наші гвинтівки й одяг; зрозуміло, не з делікатності, а тому, що вся ця поклажа опинилася в руках п’яти ваквафі.

Після цього ми зрозуміли, що нам треба облишити будь-яку думку про каравани і носіїв, та й майна у нас залишилося небагато. Куди і як нам вирушити тепер?

Гуд швидко вирішив це.

— Тут вода, — сказав він, вказуючи на річку, — і вчора я бачив тубільців, які в пірогах полювали на гіпопотамів. Я знаю, що будинок місіонера Мекензі розташований на річці Тані. Чом би не податися туди в човнах?

Ця блискуча пропозиція викликала радість. Я вирішив купити потрібні піроги у тубільців. За три дні я встиг дістати дві великі піроги, кожна з них була видовбана з величезної колоди і могла вміщати шістьох осіб з багажем. За ці дві піроги ми віддали весь одяг і деякі речі, що залишилися в нас.

Наступного дня ми вирушили в путь на двох пірогах. У першій були Гуд, сер Генрі і троє солдатів ваквафі, в другій сиділи я, Умслопогас і решта двоє солдатів. Нам довелося плисти річкою вгору, і ми спробували використати наші чотири весла і працювали всі, окрім Гуда, як невільники. Це була важка, втомлива робота.

Гуд, ледве вступивши у човен, опинився в рідній стихії і прийняв командування. Він добре командував. На суші Гуд був ввічливий джентльмен, із м’якими манерами, охочий до витівок. На воді ж він став справжнім демоном. Він досконало знав усе, що стосувалося води і плавання, від морської торпеди до вміння тримати весло в африканських пірогах, а ми зовсім нічого не знали. Його поняття про дисципліну відрізнялися суворістю, можна сказати, він виявився нашим повелителем на воді і сторицею відплатив нам за несерйозність, із якою ми ставилися до нього на суші. Але, з іншого боку, я маю сказати, що він напрочуд добре правив човном.

За день Гудові вдалося за допомогою сякого-такого одягу приробити вітрила до кожної піроги, і це дещо полегшило нашу працю. Течія була дуже сильна, і ми насилу долали двадцять миль за день.

Ми вирушали вдосвіта і пливли до десятої години, коли сонце починало смалити так, що гребти було неможливо. Тоді ми виходили на берег, з’їдали наш скромний обід, після якого спали або щось робили до третьої години.