Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 8

Снігу випало небагато, якийсь там сантиметр, не більше, але й цього було досить, щоб парк перетворився на величезне біле простирадло. Ми з песиками отримували велике задоволення, залишаючи там скрізь дрібненькі відбитки лапок.

Я вивільнив цуценят із повідків, і вони стрімголов помчали геть, стрибаючи й перевертаючись на снігу. Вони були такі смішні й потішні. Безперестанку ковзалися, падали і намагалися вкусити один одного за вушко чи задочок.

Стрілці шалено подобається сніг, і вона шугала навсібіч мало не в десяти різних напрямках одночасно. Варто їй було побачити щось, на її думку, бодай краплиночку цікаве, як вона вихором летіла туди. Це могла бути інша собака або просто маленький патичок. Вона могла цілісінький день штурхати його носом, намагаючись підкинути в повітря. (Патичок, а не іншу собаку.)

Це сталося саме тоді, коли Стрілка виконувала свій коронний номер із миттєвого зникнення. Цуценята і собі вирішили щезнути. Усі втрьох вони раптово метнулися у найближчі кущі. Я подумав, що вони там побачили якогось бідолаху-зайчика, хоча, якщо вони вдалися у свою матір, цей зайчик майже стовідсотково був витвором їхньої уяви. Стрілка завжди ганяється за зайцями, що з’являються лише в її голові.

Я стояв собі на краєчку парку, ліниво розгрібаючи ногою сніг, і чекав, коли повернуться цуцики, не кажучи вже про Стрілку. За якийсь час я помітив далеко на обрії чорну цятку. Це наближалася ракета на чотирьох лапах, що стрімголов летіла у мій бік, обравши мене за мішень для удару — типова Стрілка. Вона примчала що було духу, зваливши мене у сніг. Очевидно, вирішила, що моє обличчя занадто брудне, негайно розпочавла операцію чищення язиком. Нарешті вона заспокоїлася, і, сівши на сніг, очікувально роззирнулася довкола. Цуценята так і не повернулися. Я також пильно оглянув парк. Цуциків і слід прохолов, що було трохи дивно. Я звівся на ноги і рушив разом із Стрілкою до кущів. Ми зазирали поміж гілками, а я почав їх кликати, однак відповіддю була цілковита тиша. Я навіть тріску гілок ніде не чув. Дивовижно, якою безшелесною буває тиша, коли ви уважно прислухаєтеся. Навіть моторошно стає.

Стрілка ретельно обнюхала землю. Оббігла довкола кущів, і я поквапився за нею. Цуценят ніде не було. Ми тільки побачили неймовірну кількість відбитків їхніх лапок. А ТАКОЖ ВЕЛИЧЕЗНІ ЛЮДСЬКІ СЛІДИ.

Песики зникли. Щезли, як собака на ярмарку. їх було викрадено — ПОЦУПЦЕНЯТЕНО!

4. Початок пошуків

Стрілка стояла там із розумним виглядом. Щоправда, цього дуже важко досягти, якщо спереду теліпається довжелезний висолоплений язик, а ззаду стирчить хвіст, подібний до склоочисника для авта.

— Нюхай, бери слід, — намовляв я її. Стрілка стрибала довкола мене, а в її ясних очах не світилося жодної іскринки інтелекту. — Ні, не стрибай. Ми в ПОШУКАХ, Стрілко. ШУ-КА-Є-МО. Шукай своїх цуценят! Ми нині не стрибаємо. Ти зможеш це зробити, коли знайдеш собачого злодія, тоді можеш стрибати на нього скільки завгодно.