Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 6

— Ну, добре, ти зумів відлякати одного покупця, але ж твої батьки все одно їх хочуть продати. Ти ж не зможеш бути там щоразу, коли хтось приходитиме на них подивитися.

— Принаймні ми зробимо відчайдушну спробу відстрочити нашу смерть від рук Чарлі, - наполягав я.

— Або від щелеп його ельзаських вівчарок, — похмуро зронила Тіна. Тоді вона клацнула пальцями. — Ось що! Ми скажемо Чарлі, що твої батьки віддають песиків безкоштовно. Тоді нам не треба буде журитися про гроші.

— А якщо він не повірить? Він же бачив оголошення у крамниці.

— Ну, тоді нам треба буде переконати твоїх батьків: вони мають не продавати цуценят, а віддавати їх.

Мене гризли сумніви. Я зовсім не був упевнений, що мама з татом погодяться на таке.

— Це справа Життя і Смерті, Треворе, — рішуче наголосила Тіна. — НАШОГО ЖИТТЯ і НАШОЇ СМЕРТІ.

Я визнав, що правда була на її боці…

3. Велика пропажа

Я знав, що вони не погодяться. Батьки такі передбачувані. Коли я запитав про це тата, він якраз практикував у вітальні закидання м’яча в лунку, переодягнувшись в екіпіровку гравця у гольф. Він так ударив по м’ячу, що той мало не вилетів крізь вікно, просвистівши над вухом Еріка-вікінга, що дрімав собі на спинці дивана. Ерік тільки повів вухом і знову заснув. Він дуже урівноважений кіт.

— ВІДДАТИ цуценят ЗАДУРНО? — вигукнув тато. — Ти що, здурів?

— Тільки частково, — пробурмотів я. Насправді я подумав, що якщо вже хтось і здурів, то цей мій тато, котрий у вітальні грає в гольф. От хай би він подивився на себе збоку!

Мама сказала, що на Різдво гроші летять, як полова:

— Нам будуть потрібні ці кілька копійок за песиків, вони і так перед нами в боргу.

— Стрілчині цуцики заборгували вам гроші? — мама ж не давала цуценятам на кишенькові витрати, щоб ті могли придбати собі щось у місцевій цукерні!

— А ти знаєш, скільки грошей іде на те, щоб прогодувати трьох голодних песиків? — обурилася вона. — Не кажучи вже про витрати на уколи за приписами ветеринарного лікаря, щоб їх можна було безпечно вигулювати… До речі, ти можеш зараз це і зробити, бо все одно не маєш до чого вчепитися.

Розмова явно не клеїлася.

— Там сипле сніг, — почав я сперечатися.

— Дітям подобається сніг, — відрізала вона.

А тато пирснув зо сміху:

— Тобі не відкрутитися, Треворе.

— Я не люблю снігу. Він холодний. І мокрий, і сиплеться мені за комір.

Мама визирнула з вікна:

— Та снігу там майже немає. Припини стогнати, вбирай куртку і виводь цуценят на прогулянку. Їм уже пора знайомитися з зовнішнім світом.

— Якщо я застуджуся, ти будеш винна, — дорікнув я.

— Іди-йди, — кинула вона.

— А якщо я підхоплю марсіанський грип або щось інше і ПОМРУ, ти будеш дуже шкодувати.

— А якщо ти не виведеш надвір цуценят, то можеш забути про Різдво, — додав тато, що з його боку було вкрай недоброзичливо.

— А як же тоді права людини? — почав було я.

— Що? Ти людина? А мені про це ніхто не казав! — показав зуби у посмішці тато.

— Ги-ги, дуже смішно, — набурмосився я. — Просто ти більший за мене.

— Просто ти менший за мене, — зареготав тато.

— Нічого, ось я виросту, — пригрозив я.