Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 39

Ми посідали на травичку. Тіна лягла на спину й задивилася на хмарки.

— Там жаба, — сказала вона, показавши на небо.

— Якась розчавлена, — зауважив я, теж лягаючи на спину.

— Ні. Просто вона повзе.

— Її переїхала вантажівка, — буркнув я.

Тіна штурхнула мене в бік ліктем.

— Це жаба, яка тепер сидить.

Я також сів, тримаючись за бік:

— Це боляче.

— Ой-ой-ой, бідний Тре-е-евічку. Може, поцьомати бубу?

Я одразу підхопився:

— Цікаво, де та Стрілка, — квапливо змінив тему. — Стрілко! СТРІЛКО!

На диво, собака примчала назад, хляпаючи вухами й висолопленим язиком.

— Час ловити фризбі, Стрілко, — нагадав я. Показав їй диск, і вона його обнюхала. Навіть лизнула.

— Їй це сподобається, — повідомив я Тіні. Тоді відхилив назад руку. — Готова, Стрілко? Приготуйся! На старт! Увага! Руш!

Фризбі злетів у повітря, а Стрілка рвонула… хоча ні, нікуди вона не рвонула.

Вона сиділа й дивилася на мене. Дивилася на мою руку, немовби запитуючи: «А де ж поділася та штучка?»

Тіна засміялася:

— Їй це страшенно сподобалося, чи не так?

— Їй просто треба освоїтися, ось і все. Вона ж уже робила це, ти сама бачила.

— Я знаю. Але ж їй треба буде зробити це на Тваринячих іграх, інакше Чарлі Смаг кілька тижнів кепкуватиме з нас.

Тіна мала рацію. Я потупотів у траві, знайшов фризбі і тицьнув його Стрілці під ніс:

— Цього разу ти мусиш побігти за ним і впіймати, зрозуміла?

Стрілка дивилася на мене іскристими очима. Вона вся була взірцем… я волів би сказати — інтелекту, але насправді її інтелект був на рівні інтелекту вершкового морозива.

Я знову помахав перед нею фризбі:

— Готова? На старт! Увага! Руш!

Шу-у-у-у-усть!

— Вона побігла! — крикнула Тіна. — Давай, Стрілко, давай!

Фризбі линув у повітрі, поволі наближаючись до землі. Стрілка наздоганяла його широкими стрибками.

— Добре, Стрілко! — горлав я їй услід. — Лови його!

Фризбі падав на землю… Стрілка вже мало не хапала його… Диск торкнувся трави! Стрілка промчала, не зупиняючись, а фризбі за її спиною гепнувся на землю, тоді як вона летіла прожогом далі, сповнена дикої радості від самого процесу. Вона не пригальмувала, аж поки не сягнула другого кінця поля і не врізалася з розгону у живопліт. З гальмами у неї завжди виникали проблеми.

Я тим часом уже підняв із землі фризбі й поплентався до Тіни. Упав біля неї на землю, ми чекали, коли повернеться собака.

— Чарлі Смаг лусне зі сміху. Він просто не дасть нам проходу.

— Треворе, це ж тільки перше тренування. У нас ще є кілька днів до початку змагань. Ми якось викрутимося. Як завжди.

— Ага, — похмуро буркнув я. — Ми можемо знайти десь собаку, ЯКА СПРАВДІ РОБИТИМЕ ТЕ, ЧОГО МИ ВІД НЕЇ ВИМАГАЄМО! — я схопився на ноги і, не стримавшись, перейшов на крик, побачивши, що повертається Стрілка: — Дивися ти, паскудна шавко! Це фризбі! Принеси мені фризбі! ПРИНЕСИ!

Тіна спокійно забрала в мене диск:

— Дай-но, я спробую. Криком тут не допоможеш. Ні люди не люблять, щоб на них кричали, ні тварини. Заспокойся, добре? Я кину фризбі. Ось, Стрілко. Готова?