Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 37

— Не поліпшується?

Кріс підвів голову й побачив нас… А також Стрілку.

— Принаймні краще, ніж учора, коли вона мені допомагала, — відрізав він.

Кріс підійшов до нас і розповів містерові й місіс Акані, що сталося вчора завдяки собаці.

— Справді? Оця собака? — здивувалася місіс Акані. — Та вона ж така безневинна на вигляд.

— Вона безневинна, — погодився я. — Просто іноді їй якось удається створити для всіх хаос.

Ніби на підтвердження моїх слів Стрілка почала гасати довкола Крісових ніг усе вужчими й вужчими колами, а тоді раптом стрибнула прямо на нього, від чого той заточився.

Бідолаха Кріс! З несподіванки він не втримався на ногах і впав навзнак на килимок для пікніка… ХЛЯП!.. потрапивши сідницею прямо в тарілку з міні-піцами містера Акані.

Кріс одразу підскочив, сердито витираючись:

— Це мої найкращі бігові шорти, у них мені щастить! Дивіться, що накоїла ваша паскудна собака!

Але у нього більше не залишилося часу нарікати, бо Стрілка побачила піцу, що прилипла до Крісового заду! Кріс намагався ухилитися, але Стрілка не мала наміру відступати. Кріс узяв ноги на плечі. Він біг наввипередки з собакою! Вона гналася за ним слід у слід, клацаючи зубами у кількох міліметрах від його шортів, а Кріс утікав, рятуючи своє життя… чи принаймні свої шорти!

— А-а-а-ай! — репетував він, підбігаючи до гаю, і ось уже і спортсмен, здатний на світові рекорди, і собака, здатна на світові скандали, зникли…

5. Як упіймати фризбі

— Стрілко! — заволав я, схопившись на ноги. Думаєте, вона звернула на це увагу? Звичайно ж, жодної.

— Ой, Боже мій, — пробурмотів містер Акані, а ми всі перелякано втупилися у принишклий гай, уявляючи, з якими заголовками можуть вийти завтрашні газети:

СОБАКА ВІДГРИЗЛА СІДНИЦЮ СПОРТСМЕНОВІ МІЖНАРОДНОГО КЛАСУ!

ВІН ЗМУШЕНИЙ ВІДМОВИТИСЯ ВІД УЧАСТІ В МІЖНАРОДНИХ ІГРАХ!

Тишу порушив несамовитий лемент Кріса, котрий вилетів з гаю, відчайдушно рятуючись від Стрілки:

— На помі-і-і-і-іч! Заберіть собаку!

Кріс пролетів повз нас, а я упав усім тілом на Стрілку і мені вдалося притиснути її до землі. Ми з нею покотилися, приминаючи високу траву, а Кріс упав на землю, намагаючись відсапатися.

— Я ще ніколи так швидко не бігав, — поскаржився він. — Цю собаку… її треба замкнути на замок. Спочатку вона примусила мене стрибати через усі навколишні живоплоти, а тепер хотіла відгризти мою… самі знаєте що.

— Вибачте, — пробурмотів я.

Містер Акані звернувся до Кріса:

— Містере Оконджо…

— Просто Кріс. Називайте мене Крісом.

Містер Акані ледь кивнув головою:

— Крісе, як я розумію, ви намагаєтеся поліпшити свій результат.

— Так, але весь час ніби натикаюся на невидиму стіну. Ніяк не можу швидше бігти.

— То, може, ви дозволите, щоб вам допомогла моя дружина?

Ми всі подивилися на місіс Акані. Вона була не схожа на тренера міжнародних бігунів. Я не маю жодного уявлення, якими мають бути спортивні тренери, але впевнений, що вони зовсім не такі, як місіс Акані, що була… ну, така, як качка. Я не хочу нікого образити, просто місіс Акані була дебела… і кругленька, з короткими ногами й руками. Крім того, на вигляд їй було років п’ятдесят, якщо не шістдесят, а це вже дуже поважний вік, як на мене.