Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 17

Чарлі закрив мобілку й усміхнувся Шерон:

— Усе домовлено, — сказав він. — Просто фантастика!

А тоді поклав руку НА ПЛЕЧЕ ШЕРОН!

Тіна так міцно стиснула мою руку, що я аж вискнув. Чарлі озирнувся, і мені здалося, ніби він дивиться прямо на мене.

— Що це було? — занепокоїся він.

— Чарлі, — заблагала Шерон, — ходімо. Мені холодно.

— Мабуть, якась білка, — промовив Чарлі. — Терпіти їх не можу. Це просто щури на деревах, — він знову зосередився на своїй подружці. — Я зараз тебе пригорну, — підморгнув він їй. — Ти одразу зігрієшся.

— Дай мені якесь відро, — прошепотів я Тіні. — Мене може знудити…

— Безнадійно, — зітхнула Тіна.

— Що безнадійно? — розгубився я.

— Слово «романтика» для тебе незбагненне, Треворе, скажи?

Тіна, якщо хочете знати, буває іноді дуже дивною. Ми схвильовано й мовчки чекали, аж поки Чарлі й Шерон відійдуть настільки, щоб не бачити нас і не чути, і аж тоді виповзли з-під куща. Чи не про наших цуценят розмовляв Чарлі по телефону? Так воно ніби було логічно.

— Щоправда, він сказав «ельзаські», — зауважила Тіна. — Чому він так сказав?

— Може, тому, що вважає одного зі своїх псів їхнім батьком і намагається й цуценят видати за ельзаських вівчарок. Але що б це не було, воно має статися в суботу о п’ятій.

— Саме тоді, коли мають запалювати різдвяні вогні, - сказала Тіна.

— Я переконаний, що цуцики в нього, — прохрипів я. — І він хоче сам їх комусь продати. Мусимо його зупинити.

— Але як? Ми навіть не знаємо точно, чи Чарлі має цуценят, а якщо має, то де переховує їх? Субота вже завтра, отже, нам залишається тільки кінець сьогоднішнього дня і половина завтрашнього, щоб їх знайти, перш ніж Чарлі комусь їх віддасть… якщо вони, звичайно, в нього.

— Чарлі — єдиний, на кого падає підозра, — рішуче мовив я. — Причому все збігається.

— Це так, але цуценят можуть переховувати будь-де, просто де завгодно.

Ми з Тіною стояли посеред поля для гольфа, оточені широченними галявинами. Було таке відчуття, ніби нам треба обшукати весь світ. Раптом хтось так голосно зарепетував, що ми аж здригнулися. Маленький білий м’ячик гепнувся неподалік від нас і підкотився до ніг.

— Гей, ви там! Пацани! Забирайтеся геть! Це поле для гольфа! Бігом, вимітайтеся!

Тіна була обурена.

— Він же міг нас ударити! — закипіла вона від злості.

Я схопив м’ячик і пожбурив його щосили в бік того типа:

— Маєте свого м’ячика!

І він погнав за ним чи не швидше, ніж Стрілка.

7. А в сарайчику були…

Уночі мені спала на думку блискуча ідея. Фактично ця блискуча ідея дріботіла моєю спальнею, обнюхуючи все, що лежало на підлозі, - черевики (бе!), шкарпетки (бе-е!!), штани (бе-е-е-е!!!). Я спостерігав за Стрілкою, укотре намагаючись зрозуміти, чому собаки так люблять усе обнюхувати. Стрілка обнюхує все, що завгодно, — кущі, одяг, ліхтарні стовпи, задки своїх друзів, задки своїх воріженьків, задок Еріка-вікінга (якого це дратує), БУДЬ-ЧИЙ задок. Мишка такий самий. Усі собаки люблять обнюхувати смердючі речі. Тобто я ще ніколи не бачив собаки, що нюхала б троянди й закочувала очі від задоволення. (Як це робить Тінина мама.)