Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 16

За цими розмовами ми дійшли до нашого будинку. Тінина мама завітала на горнятко кави, а Тіна зачекала, поки я скочив нагору, щоб хутко помитися і перебратися. Ерік-вікінг дрімав на моєму ліжку. Побачивши мене, він настовбурчив шерсть й умить зник під ліжком. Ну й добре, нарешті я знаю, що він бодай чогось боїться.

Я зійшов униз і вручив брудний одяг мамі для прання. Мама просто остовпіла:

— Дякую, Треворе. Мабуть, це твій різдвяний подаруночок? Міг би й загорнути гарненько для мене, — вона поглянула на Тінину маму й закотила очі: — Хлопці, — тільки й зітхнула.

— Дівчата нічим не кращі, - розсміялася Тінина мама. Тоді обернулася до нас: — То з чого ви почнете розслідування, детективи?

— З поля для гольфа, — відповіла Тіна. — Сліди вели в той бік, і це ізольоване місце.

— А ще воно ВЕЛИЧЕЗНЕ, — безнадійно простогнав я.

— Мусимо з чогось починати, — зронила Тіна. — Ходімо.

Чому це так завжди виходить, що я врешті-решт роблю те, що сказала Тіна? Ми рушили до поля для гольфа. Це приватний клуб, тож ми не могли там просто тинятися скрізь, де б забажали. Крім того, якщо ви колись бували на такому полі, то знаєте, які прикрі ті гравці у гольф.

Не стійте там! Зійдіть із трави! Зійдіть з доріжки! Зійдіть з нашої планети! Забирайтеся звідси! Пропадіть пропадом! З дороги! Я гравець у гольф і я велике цабе!

Тож ми з Тіною невдовзі почали просто скрадатися полем, ховаючись то за одним кущем, то за іншим. Це було доволі захоплююче заняття, особливо коли виявилося, що маленькі сарайчики, на які ми час від часу натикалися, можуть бути ідеальними схованками.

Ми вже обійшли майже півполя, коли вдалині побачили Чарлі Смага, котрий ішов і з кимсь розмовляв. Я захихотів. Це була Шерон Бленкінсоп. ЙОГО КРАЛЯ!

Звичайно, якби ви запитали Чарлі, чи він зустрічається з якоюсь дівчиною, він би категорично це заперечив. Зрештою, це ж він сам постійно бере на кпини тих, хто, на його думку, справді зустрічається з дівчатами — таких, скажімо, як я. (Хоч мушу вам нагадати, що Тіна — це НЕ ДІВЧИНА, З ЯКОЮ Я НІБИТО ЗУСТРІЧАЮСЯ.) А от ми з Тіною одного разу застукали Чарлі й Шерон на тому, що вони ТРИМАЛИСЯ ЗА РУЧКИ! Це була класика! Вони тоді ТАК розгубилися! І ось тепер вони знову йшли собі удвох зеленою галявиною для гольфа.

— Чому це ці двоє можуть собі ходити, де їм заманеться, а ми не можемо? — обурилася Тіна.

— Бо Чарлів тато — член цього гольф-клубу, — пояснив я.

— Твій тато теж.

— Я знаю. Але мій тато не поліцейський, і татів шеф — не голова гольф-клубу.

— Бридота, — кинула Тіна, і я цілковито з нею погодився.

Ми з Тіною підкралися якомога ближче. Я був розчарований тим, що вони не трималися за ручки, а просто балакали. Фактично Чарлі говорив у свою мобілку.

— Ага, — сказав він. — Хай буде субота. Гроші маєте? Добре. — Кілька секунд Чарлі уважно слухав. — Звичайно, з ними все гаразд. За ними добрий догляд. Ага. Ельзаські. Родовід? Ну, так. Гаразд. Побачимося в суботу, о п’ятій.