Читать «Панургове стадо» онлайн - страница 8

Батьянов говорив рівним, байдужим тоном, напівзаплющивши стомлені очі.

— Відкриття мого друга надзвичайно дивовижне тим, що він зумів зняти, зруйнувати захисні функції живого організму, зламати так званий гематоенцефалічний бар’єр, що захищає мозок, його вхідні ворота. І одночасно втрутився в життя і роботу головного мозку, в його хімічні процеси. Великий, геніальний розум! І дурна, безглузда смерть від жовтої пропасниці!.. — Батьянов помовчав, опустивши скорботно голову, потім заговорив знову. — Все так просто у відкритті П’єра. Потилицю мавпи поголено, змазано йодом. Тонка і довга голка шприца, проколовши шкіру, дійшла до шлуночків мозку. Сильний натиск на поршень. Мізерна крапля рідини, склад якої знав тільки П’єр, а тепер знаю лише я, впорснута в мозок, змішалася з мозковою рідиною. І все! Діло зроблено! — переможно крикнув Батьянов.

— Що зроблено? — пошепки спитав Пфейфер.

— Мозок мавпи очищено від усіх нашарувань прожитого життя, від звіриних рефлексів, звичок, інстинктів, бажань. Тепер мозок мавпи tabula rasa — чистий аркуш. У мавпи не збереглося ніяких спогадів про те, ким вона була раніше. А втім, згадати про своє звірине минуле вона може, але тільки при одній умові… Проте це зовсім інша тема, і зараз вона нас не цікавить. А тепер ми можемо на цьому чистому аркуші написати все, що нам треба. Ми можемо не дресирувати мавп, як ви думали, а привчати їх до тих дій, що нам потрібні. І мавпи, на диво, швидко схоплюють, наслідують, сприймають все те, чому ми їх вчимо.

Пфейфер надув щоки і шумно, сердито видихнув:

— Я вас зрозумів! Із мавп ви зробили людей і пропонуєте їх мені в робітники. На біса вони мені! Не треба мені людей! Я ненавиджу їх!

Грубий викрик Товстого Фрідріха не вивів Батьянова з рівноваги. Дивлячись розгублено на червоне від хвилювання лице фабриканта, він сказав спокійно:

— Перетворити мавпу на людину неможливо. Прощаю вам цю кричущу безграмотність. Мої мавпи ще не люди, але вже не мавпи. Може, це ланка між пітекантропом і австралопітеком, якої бракує і яку так вперто шукають антропологи всього світу. Не знаю, не знаю!.. А втім, облишмо наукову термінологію, це не для вашого носа тютюн. П’єр не зміг зробити з мавпи розумку істоту, але вбити в ній все звірине — цього він блискуче домігся.

Батьянов пройшовся по кімнаті. Пфейфер витяг товстий портсигар і подав полковникові сигару. Поібачивши це, Гамількар узяв з вікна попільницю і поставив її на маленький курильний столик перед фабрикантом. Потім запалив сірник і підніс її обом, ввічливо схиливши голову з бездоганно розчесаним проділом.

— Ось дивіться, — показав полковник на оранга. — А добився я цього від Гамі дуже легко. Він знає, як поводитись з ключами, відмикає і замикає двері, вмикає і вимикає радіоприймач, коли стає темно — засвічує світло. Він вміє навіть рахувати. В обмін за три апельсини він дає три сірники, а за п’ять — п’ять. Але поки що оранг знає лічбу тільки до п’яти. А головне, він смирний, слухняний, у нього м’який характер. Тепер про інших чотирьох — про двох горил, шимпанзе і гібона. Невдовзі після уколу я наказав випустити мавп у вольєру, щоб не ослабли їхні м’язи. А потім мої асистенти показали їм, як спорудити примітивний курінь. Через півгодини мавпи почали будувати курені і незабаром забудували всю площу вольєри. А зараз вони працюють у готелі «Беренгарді». Мавпи виконують найрізноманітніші обов’язки: швейцарів, покоївок у номерах, відкупорюють пляшки і консервні банки спеціальними приладами, працюють вантажниками на складі, носильниками багажу і навіть не беруть на чай! Адміністрація не нахвалиться ними. Але вони позбавлені, звичайно, найменшої здатності до абстрактного мислення. Жодних логічних зв’язків, асоціацій, ідей. Хоча б революційних ідей! — нервово, неприємно засміявся Батьянов. — На ваших фабриках працюватимуть класичні раби. Наші предки! І як ще працюватимуть! Їм не треба платити за працю, вони не вступатимуть ні в які профспілки і не організовуватимуть страйків. Ловко, га! — гірко, приречено сміявся полковник.