Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 9

Нарешті знайшли табличку з назвою.

— Вул. Леніна, — задерши голову, прочитав Хроня. — Це тут.

Хлопець витяг із кишеньки заплічника папірця, на якому записав адресу. Хоч адресу ту давно знав напам’ять.

— Будинок тридцять один, квартира двадцять три, — прочитав він уголос.

Сніг перед цим будинком був потоптаний.

Хроня зайшов до під’їзду. Ліворуч, біля вхідних дверей прибиті дві цифри з білого металу: 23.

Хроня постояв, дослухаючись. Потім притулив вухо до дверей. Йому почулося, наче за дверима хтось дихає. Шерсть на Рейсовому загривку наїжачилася, і пес загарчав.

— Там хтось є? — спитав Хроня пошепки. Але Рекс не встиг відповісти. Двері раптом прочинилися, і зі щілини висунулося дуло гвинтівки.

— Ану, руки! — сказав хрипкий голос.

Рекс почав несамовито гавкати. Хроня перелякано підняв руки, лише крук і далі незворушно сидів на Хрониному плечі.

Двері прочинилися ширше, з них визирнув бородань у чорній плетеній шапці, насунутій по самі очі.

Побачивши, що за Хронею нікого нема, бородань відступив від дверей, не опускаючи гвинтівки, і наказав Хроні:

— Захаді!

Рекс перестав гавкати і зайшов за Хронею. Бородань не заперечував. Він замкнув за ними двері й провів до кімнати. Поставив гвинтівку біля себе і сів на стільця.

— Ну? — запитально дивився він на хлопця.

— Ви тут живете? — тремтячим голосом запитав Хроня. — Тобто, завжди тут жили?

— Ну?

Хроня замовк. Він опустив голову і втупився у підлогу.

— Ладно, — сказав бородань. — Меня зовут Джохар. Чаю хочеш?

Хроня підвів голову. Очі у бороданя потепліли, і він уже не здавався таким непривітним.

— Хочу, — сказав Хроня.

Новий знайомий повів Хроню на кухню. Там стояла маленька залізна плита — буржуйка. На ній грівся чайник.

Джохар виклав на стіл хліб, цукор, ще щось їстівне.

Від їжі і тепла Хроня розімлів.

Раптом Джохар підвівся і обережно визирнув у вікно. Стиснув гвинтівку, яку так і не випускав з рук, і повернувся до Хроні:

— Тс-с-с!

Тихо ступаючи, підійшов до дверей і прислухався. Тепер і Хроня почув у під’їзді чиїсь кроки. У двері неголосно постукали.

— Хто? — спитав Джохар.

— Джохар, вийди, побазарить нада, — почув Хроня начебто знайомий голос.

Джохар повагався, але все-таки відімкнув двері. Хроня з Рексом виглядали з кухні.

На сходах стояв Ацетон у чорній дутій курточці, яка відстовбурчувалася від схованої під нею зброї. Коли він знову заговорив, у його голосі вчувалася загроза.

— Ну? — Джохар не приховував своєї ворожості.

— Джохар, ми з тобою дружно живем, правда?

— Ну?

— Отдай пацана. Ми знаєм, шо він тут.

Джохар мовчав.

— Джохар, — знову почав Ацетон, — у нас свій бізнес, у тебе — свій. На фіг тобі розборки, а?

— Нет, — сказав Джохар. — Ухаді!

— А ти подумав?

— Падумав.

Тут з-за Ацетона вискочив Чмак. Він закричав, показуючи пальцем на Хроню:

— Он він, я його бачу!

І раптом Джохар зробив щось несподіване — розмахнувся своїм важким військовим черевиком і дав Чмаку такого копняка, що той вилетів з під’їзду і зарився у кучугуру снігу, аж за ним зашкварчало.

А тоді Джохар з усієї сили хряпнув дверима перед носом в отетерілого Ацетона.