Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 7
Галина Малик
У ярузі зупинилися перекусити. Отут Хроня вперше випробував вуглинку. Кинув через плече — і на снігу запалало багаття. Горіло рівно стільки, скільки їм потрібно було, щоб обігрітися. А коли вогонь згас — вуглинка лежала собі така, як була.
Під вечір вони натрапили на якийсь будинок. Він був забитий дошками, але їх уже хтось відривав. Тому Хроня легко відчинив двері. В кімнатах було холодно і незатишно, хоч деякі меблі у хаті залишилися.
Хроня кинув вуглинку до печі — і за мить у ній вже палав вогонь.
Хроня поклацав вимикачами — світла не було. В одній із кімнат стояло два залізних ліжка з подушками і ковдрами, які дивом уціліли. Хроня притяг постіль до кімнати, де горіло в печі, кинув на підлогу — і Рекс задоволено простягнувся перед піччю.
Ніч минула на диво спокійно. Ніхто їх не потурбував. Тому вранці вони прокинулися бадьорими і з гарним настроєм.
— Ррр-гм! — прочистив горло Рекс. — Від чого там у собак гарна й густа шерсть?
— Від сала з цибулею! — весело сказав Хроня. — А ти що думав, від «Педіґрі»?
У хаті було повно всякого залізного посуду, тож Хроня з Рексом поснідали смаженим салом із цибулею.
— Ну що, залишимо сковороду віллабаджівцям чи помиємо? — спитав Хроня.
— Помиємо! — вирішив Рекс.
Знову рушили в дорогу, перед тим уважно обдивившись сліди навколо хати. Чужих не було.
Близько полудня підійшли до лісу.
— Перекусимо, чи що? — спитав Хроня. — Тільки відійдімо далі від дороги.
Коли вже закінчували їсти, на дерево біля них сів великий крук. Чорне лискуче пір’я на краєчках крил і хвоста посіріло — видно, від старості. Крук мовчки дивився на Хроню.
— Хоче їсти, напевно, — сказав хлопець і кинув крукові трохи хліба.
Але крук раптом заплющив очі і беркицьнувся прямо в сніг.
Хроня побіг до нього. Птах лежав, не ворушачись, із заплющеними очима.
— Що, здох? — спитав Рекс.
— Зараз побачимо, — Хроня підняв птаха, приніс до багаття.
Набрав у металеву кружку снігу, розтопив і спробував напоїти крука. Крук ковтнув раз, вдруге — і випив усю воду. Потім розплющив очі і сів, крутячи головою.
Хроня покришив йому хліба. Крук, косячи оком на Рекса, поклював усе до кришки.
— Мабуть, охляв від голоду і холоду, — сказав Хроня.
— Кра-а-а, — хрипко сказав крук.
Бачачи, що він оговтався і вже не падає на хвіст, Хроня почав збиратися. Крук намистинками своїх чорних очей стежив за кожним Хрониним рухом. Закинувши на плече свій скарб, Хроня подивився на крука:
— Може, він хоче з нами?
Наче зрозумівши, крук розправив крила, побіг по снігу, злетів і сів Хроні на плече. Він був легенький, як пір’їна.
— Ясно, — сказав Хроня. — Ну що ж, приймаємо в компанію!
І вже втрьох вони помандрували далі.
Шлях вів уздовж лісу. Коли доводилося йти нетоптаним снігом, Хроня набирав його повні черевики. Взуття намокало, і ноги мерзли. Черевики були на розмір більші — на інші Хроня не розжився.
Вже добряче стемніло, коли вони добралися до невеличкого села. Хроня поторсав двері першої хати — вони були замкнені.
Хроня хотів було рушити далі, аж раптом крук, який перед тим кудись полетів, сів знову йому на плече. У дзьобі він тримав ключа.