Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 8

— Це що, від хати? — здивувався Хроня. — Ну ти даєш!

— Кра-а-а! — сказав крук.

Ключ підійшов. Мало того, в цій хаті все стояло неторкане. Наче господарі щойно вийшли кудись. Хоч шар пилу вказував на те, що в хаті давно вже ніхто не живе.

Рекс обнишпорив усі кімнати, позаглядав у всі закапелки, але нічого підозрілого не знайшов. Зате знайшов майже нові теплі черевики. Він приніс їх до кухні, де Хроня лаштував вечерю.

— Ану, поміряй, — сказав Рекс, кидаючи черевики.

— А якщо вони з радіацією? — завагався Хроня.

— Та, може, вона вже вивітрилася, — почухав лапою за вухом Рекс, який уявляв собі радіацію чимось подібним до смороду.

— Це ми що, вкрадемо ці черевики?

— Яке вкрадемо? Яке вкрадемо?! — обурився Рекс. — Та тут же ніхто не живе вже сто років! А якби й жив, то невже б пошкодував якісь старі черевики… та пальто?

— Яке пальто?

— Таке пальто! — Рекс зник і повернувся, тягнучи пальто зі штучним хутряним коміром. — Клас!

Пальто дійсно було тепле, товсте і з усіма ґудзиками. Хроня подивився на своє благеньке обтріпане пальто і засунув руки у рукави.

— Ррргм, — втішено сказав Рекс. — А може, воно з радіацією ще більше грітиме?

— Я що тобі — Чмак, чи що?! — обурився Хроня.

— Давайте вечеряти, — перевів розмову на інше Рекс.

Хроня на кухні знайшов у бляшаних баночках різні залишені господарями припаси.

Крупи та борошна, правда, струхлявіли. Але в одній банці було трохи чаю, а ще у комірчині знайшлося з десяток рибних консервів. І вони виявилися нічого. Принаймні, так сказав Рекс, вилизуючи бляшанку.

А в щільно закритій кришкою керамічній діжечці Хроня знайшов обмолочену пшеницю — видно, господиня на кутю тримала.

Крук наївся досхочу, ще й про запас Хроня взяв величеньку торбинку.

Вкладаючи її до заплічника, хлопець задоволено сказав:

— Тепер ми нашого орла відгодуємо!

Спати вони вклалися у спальні, влаштувавши у ліжку гніздо з ковдр та усіх подушок, які познаходили.

Добре зігрівшись і вже засинаючи, хлопець пробурмотів:

— Рекс, мене будити, тільки якщо я почну світитися!

Вранці Рекс вибіг надвір, аби поглянути що і як, та за мить ускочив до хати:

— Вставай швйдше, ходи, щось покажу!

Біля хати попід вікнами сніг був покреслений двома паралельними борозенками.

— Чмак! — сказав Хроня. — Він нас знайшов!

— Умгу, — похмуро буркнув Рекс. Тоді пішов слідами, які вели у сад.

— Чма-ку-чма-ку-чма-ку! — закричав Рекс. — Стривай, я до тебе ще доберу-у-усь! Попадися мені лише!

— Треба швидше вибиратися, поки він знову тих голомозих не привів, — сказав пес Хроні. Хлопець і пес не барилися.

Замкнули двері. Ключа кудись відніс крук. За хвилину друзі вже вийшли на шлях.

Розділ V. ДЖОХАР. ПОКИНУТЕ МІСТО

Година швидкої ходи — і перед ними забовваніли коробки міських багатоповерхівок. Підійшовши ближче, Хроня вражено зупинився.

Перед ними було МЕРТВЕ МІСТО.

Сніг лежав на дахах, на балконах, у проймах вибитих вікон, на дитячих майданчиках. І трохи висвітлював чорні провалля порожніх віконних рам та роззявлені роти під’їздів.

Пригнічені побаченим, Хроня з Рексом довго шукали потрібну вулицю.