Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 8
Галина Малик
— Це що, від хати? — здивувався Хроня. — Ну ти даєш!
— Кра-а-а! — сказав крук.
Ключ підійшов. Мало того, в цій хаті все стояло неторкане. Наче господарі щойно вийшли кудись. Хоч шар пилу вказував на те, що в хаті давно вже ніхто не живе.
Рекс обнишпорив усі кімнати, позаглядав у всі закапелки, але нічого підозрілого не знайшов. Зате знайшов майже нові теплі черевики. Він приніс їх до кухні, де Хроня лаштував вечерю.
— Ану, поміряй, — сказав Рекс, кидаючи черевики.
— А якщо вони з радіацією? — завагався Хроня.
— Та, може, вона вже вивітрилася, — почухав лапою за вухом Рекс, який уявляв собі радіацію чимось подібним до смороду.
— Це ми що, вкрадемо ці черевики?
— Яке вкрадемо? Яке вкрадемо?! — обурився Рекс. — Та тут же ніхто не живе вже сто років! А якби й жив, то невже б пошкодував якісь старі черевики… та пальто?
— Яке пальто?
— Таке пальто! — Рекс зник і повернувся, тягнучи пальто зі штучним хутряним коміром. — Клас!
Пальто дійсно було тепле, товсте і з усіма ґудзиками. Хроня подивився на своє благеньке обтріпане пальто і засунув руки у рукави.
— Ррргм, — втішено сказав Рекс. — А може, воно з радіацією ще більше грітиме?
— Я що тобі — Чмак, чи що?! — обурився Хроня.
— Давайте вечеряти, — перевів розмову на інше Рекс.
Хроня на кухні знайшов у бляшаних баночках різні залишені господарями припаси.
Крупи та борошна, правда, струхлявіли. Але в одній банці було трохи чаю, а ще у комірчині знайшлося з десяток рибних консервів. І вони виявилися нічого. Принаймні, так сказав Рекс, вилизуючи бляшанку.
А в щільно закритій кришкою керамічній діжечці Хроня знайшов обмолочену пшеницю — видно, господиня на кутю тримала.
Крук наївся досхочу, ще й про запас Хроня взяв величеньку торбинку.
Вкладаючи її до заплічника, хлопець задоволено сказав:
— Тепер ми нашого орла відгодуємо!
Спати вони вклалися у спальні, влаштувавши у ліжку гніздо з ковдр та усіх подушок, які познаходили.
Добре зігрівшись і вже засинаючи, хлопець пробурмотів:
— Рекс, мене будити, тільки якщо я почну світитися!
Вранці Рекс вибіг надвір, аби поглянути що і як, та за мить ускочив до хати:
— Вставай швйдше, ходи, щось покажу!
Біля хати попід вікнами сніг був покреслений двома паралельними борозенками.
— Чмак! — сказав Хроня. — Він нас знайшов!
— Умгу, — похмуро буркнув Рекс. Тоді пішов слідами, які вели у сад.
— Чма-ку-чма-ку-чма-ку! — закричав Рекс. — Стривай, я до тебе ще доберу-у-усь! Попадися мені лише!
— Треба швидше вибиратися, поки він знову тих голомозих не привів, — сказав пес Хроні. Хлопець і пес не барилися.
Замкнули двері. Ключа кудись відніс крук. За хвилину друзі вже вийшли на шлях.
Розділ V. ДЖОХАР. ПОКИНУТЕ МІСТО
Година швидкої ходи — і перед ними забовваніли коробки міських багатоповерхівок. Підійшовши ближче, Хроня вражено зупинився.
Перед ними було МЕРТВЕ МІСТО.
Сніг лежав на дахах, на балконах, у проймах вибитих вікон, на дитячих майданчиках. І трохи висвітлював чорні провалля порожніх віконних рам та роззявлені роти під’їздів.
Пригнічені побаченим, Хроня з Рексом довго шукали потрібну вулицю.