Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 11

Нога почала гоїтися.

Джохар часто кудись зникав, наказуючи Рексові не виходити і сидіти тихо. Повертався він з їжею та новими ліками.

Одного дня він повернувся з круком на плечі. Хроня з Рексом зраділи, побачивши крука живим і неушкодженим. Той теж зрадів, бо сів Хроні на плече і почав ласкаво перебирати дзьобом його волосся. Хлопцеві було лоскітно, він розсміявся і сказав:

— Відстань, там хробачків немає!

Крук перелетів на стіл, став на краєчку і почав перебирати власне пір’я.

— І де ж тебе оце носило? — все ще сміючись, запитав Хроня.

І раптом крук сказав деренчливим голосом:

— Пляшкоїда пас, бо блаженна та людина, що завжди обачна!

Хроня так і завмер з відкритим ротом.

— Ні фіга собі! — підняв голову Рекс, що лежав біля дверей. — Він розмовляє!

— А що тут дивного? — спитав крук. — Ти теж розмовляєш!

— А чого ж ти мовчав до цих пір? — спитав хлопець.

— Бо є час мовчати і час говорити, — відповів крук.

— Ну то давай знайомитися, — сказав Хроня. — Ім’я у тебе є?

— Аякже, — поважно мовив крук. — У всіх круків, які прожили більше ста років, є ім’я.

— Сто років? — здивувався Рекс. — Кому це сто років? Тобі?

— Ні, мені у цьому році виповниться триста п’ять!

— Ну це вже ти гониш! — покрутив головою Рекс.

— Уста нерозумного тягнуть до сварки, а слова його кличуть до бійки, — ображено сказав крук.

— То як же тебе звати? — перевів розмову на інше Хроня.

— Гай, — все ще ображений крук переступив з ноги на ногу.

— Гай — це щось римське, чи що? — здивувався Хроня.

— І не слухав я голосу своїх учителів, і уха не схиляв до наставників… — крук, наче старий учитель, заходив по столу. — Гай — це наше родове ім’я. Ми, круки, з родини Гай-воронів. Ім’я завжди переходить до найстаршого в роду. Вже сто двадцять років я найстарший.

— Зрозуміло, — примирливо сказав Хроня. — А що ти там казав про пляшкоїда?

Але крук Гай сердито замовк, втягнув голову в плечі й заплющив очі, вдаючи, що хоче спати.

— Еге, — пошепки сказав Рекс, — триста років, звичайно, додають мудрості, але й здорово псують характер!

Хроня тихо захихотів, щоб не почув Гай.

* * *

Тепер вечорами Гай розповідав. Хроня з Рексом і навіть Джохар, якщо нікуди не йшов, слухали його оповіді годинами, не кліпаючи. Гай майже усі свої триста років прожив у старій дерев’яній церкві, яка недавно згоріла. Там згоріло і гніздо, в якому крук народився.

За своє життя Гай набачився всього. Були на його віку і війни, і мирні часи. Але найстрашніше, що він бачив, — це вибух на станції. Він бачив, як вивозили з Зони людей довгі колони автобусів. Як люди залишали у стійлах корів, що проводжали господарів сумними очима. Люди не вірили, що йдуть назавжди. Вони замикали хати і ховали ключі. Крук бачив — куди.

Люди пішли. Тільки крук Гай зі своїми родичами чорною зловісною хмарою кружляв над трупами загиблої худоби та лісових звірів.

Це були страшні оповіді, після яких хлопець, хоч як старався, довго не міг заснути.

Час ішов. Нога заживала. Хроня вже потроху міг кульгати по криївці. Він спитав Джохара, де саме їхня криївка, але той лише буркнув: «Під містом».