Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 6

— Дивись — у нас базар короткий…

— Цок — та в лобок, та в мішок! Ги-ги-ги! — перебив його Гагіч.

— Ладно, братва, — рушив з хати Ацетон, — ловити тут нічого. Все одно від нас він на Зоні нікуди не дінеться. Валимо звідси.

— Можна, я це все запалю? — прохально спитав Гагіч.

— На хрен воно тобі? Много шума — нам гірше, — сказав Ацетон.

Але Гагіч, який виходив останнім, прикладом рушниці обірвав

зі стіни поличку, на якій стояли миски та філіжанки. Черепки розлетілися по підлозі.

— Ги-ги-ги! — неголена пика Гагіча розпливлася у садистській посмішці.

Хата спорожніла.

Хроня зі своєї схованки добре бачив і чув усе, що відбувалося.

Він спробував відчинити дверцята, але вони не піддавалися. Доводилося чекати братів.

У печі знову загуготіло, і з неї вистрибнули обидва дідки. Вони охололи, поступово з червоних стаючи звичайними, а тоді відкрили духовку.

Хроня з Рексом вилізли зі схованки.

Поки всі разом навели сякий-такий лад у хаті, до ранку залишалося вже недалеко.

Хроні спати перехотілося. З голови не виходили слова Ацетона, який сказав, що нікуди Хроня від нього не дінеться. Отже, бандити будуть і далі за ними полювати. «Що їм від нас треба?» — думав хлопець.

Хроня присів біля столу.

Цур уже витягнув свого незнищенного телевізорчика. Бідний Богдан Бенюк, який, видно, через ту рекламу теж не спав ночами, уже просив надіслати йому пару кришечок від пива. Рекс штовхнув Хроню плечем і сказав, кивнувши на Цура:

— Це, видно, якийсь спеціальний телевізор. По ньому саму рекламу показують.

Та Хроні було не до реклами. Він дивився, як Пек витягнув із печі його цілісінького заплічника і почав лаштувати харчі. Потім

поклав до заплічника хлібину, пару цибулин, шматок сала і подав його Хроні.

— Що, нам уже йти? — спитав хлопець.

Пек ствердно кивнув.

— Спасибі… — почав було Хроня, але Пек його перебив:

— Не треба, — краще послухай. Йтимете лише вдень. Ночуйте у покинутих хатах. Ось тобі вуглинка. Треба буде погрітися — кинеш через плече.

— Що, вона теж атомна?

— Ні, вона з нашого вогнища, — Пек кивнув на піч. — ЦЕ ВІЧНЕ ВОГНИЩЕ РОДУ, яке ми з Цуром підтримуємо і охороняємо. Біля нього грілися усі твої предки, Хроню. Але про це потім. До Покинутого Міста доберетеся за два-три дні…

Хроня гостро глянув на дідка: звідки Пек знає, куди йому треба? Він же нікому не казав, що йде до Покинутого Міста!

— Я багато чого знаю, — помітивши Хронин подив, сказав Пек. — Але не все кажу. Ми ще зустрінемося. Тоді й вуглинку віддаси. З Зони її виносити не можна. Ну, час рушати.

У Хроні на язиці крутилося багато запитань. Наприклад, яке це таке ВІЧНЕ ВОГНИЩЕ РОДУ? І які предки? Але Пек рішуче подав йому заплічника і підштовхнув до дверей.

— То ми пішли, — сказав Хроня.

Він хотів попрощатися і з Цуром, але той не відривав погляду від екрана телевізора: там саме вілларібівці змагалися з віллабаджівцями, хто швидше вимиє засобом «Фейрі» величезну сковорідку.

Розділ IV. НОВИЙ ТОВАРИШ

На обрії вже рожевіло, коли Хроня з Рексом рушили в дорогу.

Вийшовши на розчищений шлях, вони простували ним, зрідка ховаючись від зустрічних машин.