Читать «Осіннє Рондо місячної ночі» онлайн - страница 2

Питання майстерності зараз у автора мусить бути на першому місці. Такий шлях проходить кожен письменник, головне, щоб він не урвався й кожна книжка підіймалась на ще один щабель.

Сподіваюсь, читачами першого роману Алли Рогашко стануть жінки й чоловіки, яких не влаштовує приземлене існування, які хочуть кохати і бути коханими, а не імітувати це найглибше із почуттів. Які бажають цього іншим, а не лише собі. Закохані, які потонули у мертвій підземній ріці, що нею стала Полтва у Львові, — їх важко забути. Як і обличчя, що на мить промайнуло у віконці львівського трамваю. А якщо десь вас стара жінка у чорному зупинить на вулиці й спитає, котра година, ви одразу згадаєте цю книгу. Принаймні, я такого боюся, бо мешкаю у Львові. Коли текст починає входити в реальність — це магія. Автора такого тексту слід сприймати серйозно. Він може подарувати свято і може його скасувати, коли це свято не потрібне.

Утім, не буду лякати майбутніх читачів. Львів — наш Париж і наш Відень, і українські письменники зараз дуже потужно вводять це місто в літературний обіг.

Галина Пагутяк

Осіннє Рондо місячної ночі

Цього роману могло не бути, якби не моя непояснимо-сильна любов до Львова. Дякую, тобі, Львове, за те, що даруєш моїй душі натхнення, що даєш сили жити далі, незважаючи ні на що…

Я житиму доти, допоки горіти буде долоні твоєї дотик…

Дмитро Павличко

Із розмови двох янголів

(Замість передмови)

Слухай… уяви собі: глуха ніч… на чорному небі красується повня… сяйво запаленого ліхтаря злегка освічує мокру від дощу бруківку… під ліхтарем — Він і Вона… Уявляєш? А ще — звучить Музика. Усе це разом — то є Рондо. Осіннє Рондо місячної ночі, що повторюється знову і знову. Ти чуєш? Дивовижно, правда? Що може бути ліпше за це виняткове єднання?.. Ти їх бачиш? Які вони милі, правда? Так любо дивитись на них… Але… що це? Чи хто?! Якась незвідана химерна сила неначе шкребеться крізь усю цю красу і благодать, щоб розтоптати, знищити, занапастити те світле й чисте, що звучить у Рондо… Нащо це потрібно їй? Либонь, живиться тим, що руйнує все справжнє і прекрасне, і лиш тому продовжує існувати? А… котра година?.. Може, то не ніч? Не ніч, а день насправді, просто темно як уночі… Хто би сказав, котра тепер година?.. Просте, здавалось би, питання губиться в мороці, і відповіді не знайти нізащо у цьому житті… У цьому? Що значить «у цьому»? Яке ж іще може бути життя?.. Хтозна, якесь інше… Слухай, а що то за вулиця? Зовні схожа на вузеньку, затишну львівську вуличку, але… щось не те із нею. Якась вона не така, ця вуличка. Неначе мертва… так… звісно, мертва: будинки сірі і закинуті, замість вікон зяють нерівні діри, а в них — примарна чорнота… Дерева тут теж мертві. Голі й мертві… Ліхтар щез… Що стало з вулицею? Мабуть, химерна сила вдерлася сюди і зруйнувала всю красу… А що нині за пора? Ніби схоже на весну. Так, це точно весна, на деревах — квіти. Якісь вони чудні й так неприродно звисають із гілля… Так, нині весна. Однак… чому таке гостре відчуття осені? Звідки воно? Уже навіть чути її запах — запах осені… І листя сухе зашурхало під ногами… Як же боляче від цього шурхання… Чи то насправді не листя? Що це за звуки?.. Щось вони нагадують… але що?.. Не можу збагнути… Ґм. Дивно все це… Дивись, квіти на деревах скручуються! Що це з ними? Утім… дерева ж мертві, отже, і квіти мусять бути неживі… Та-а-ак, оце-то місцина… І як сюди занесло цю безталанну? Чому поряд Неї немає Його? Немає Його і їхньої Музики! Є лиш Вона… наодинці з цією химерою. Рондо місячної ночі зруйновано вщент… Слухай, але ж Вона виплутається з усього цього безумного плетива, так уміло зведеного химерою?! Химерою… То вона є чи її не існує насправді? Хтозна… Може, все це лиш марево… А Вона… Вона сильна, то я знаю точно. Утім… передбачити будь-що важко, бо ця химера теж сильна. Та й руйнувати значно легше…