Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 91
Андрій Степанович Крижанівський
— Тут суниць нема! — повідомив одногалошник, ховаючи за спину козуб.
— Зате рясно ростуть галоші,— підморгнув я.
І тут він помітив пропажу.
— Де? — видихнув брехун.
— Отам у рівчаку, Гаврюшо, де ваша половина ледь не подавила всіх змій...
Гаврило Гаврилович Горило лишився на місці з відкритим ротом, а я вибрався на стежку.
Ранковий ліс повеселішав.
— Агов, люди! — лунало доокруж.— Нумо сюди, до суничних галяв!
Голоси даленіли, стежка вела мене в гущавину. І коли я зовсім знесилів, навстріч випливла лісова криниця під дерев’яним шатром.
Напоєний і вмитий живою водою, я сміливо ступив у кропив’яне царство, далі в ліщинові нетрища, а далі в тьмяний драглистий праліс. Берізки, як парламентери, білими прапорцями освітлювали путь. Колись тут падали не шишки, а снаряди, вмирали червоні бійці — за цей ліс, за цей світ... Остання берізка допомогла мені здолати крутий пагорб, і я побачив суворі очі-бійниці дзоту. Вони промовляли: так було.
Хтось випередив мене. На залізних нитках глибокого кам’яного шраму, що розчахнув амбразуру навпіл, полум’яніли квіти. Поруч ліг мій скромний лісовий букет.
А за дзотом, серед почту корабельних сосон, солодко розкошувала Велика Сунична Галявина.
Суниці не ховалися, вони були скрізь. Але кошик видавався мені якимось зачарованим, справді бездонним. Ну, ще трохи, бадьорився я, кріпись, козак, і не розказуй
потім казок, що диво-ягоди самі стрибають у кошик на Великій Суничній Галявині.
— Присягаюсь завжди робити ранкову зарядку! — поклявся я, але поперек мені не повірив. Я ледь розігнувся і побачив лаву, змайстровану якоюсь доброю душею. А на лаві у листі папороті рожевіли — одна в одну! — суниці. Солодку гірку вінчала записка з двох слів:
форій дівчинці
Це було здорово, хоч і мала місце окрема граматична помилка.
Цілющі ягоди обережно покотилися до кошика — і він сповнився по вінця.
НОН-СТОП.
НЕДІЙОВІ ОСОБИ:
Шеф, 60 років
Базлай, головний економіст, 38 років.
Нептуневич, інженер-соціолог, 45 років.
Жук, інженер по кадрах, 55 років.
Яєчко, інженер з промислової естетики, 40 років.
Інчук, інженер-стиліст, 40 років.
Мері, інженер з виробничої гімнастики, ЗО років.
Вустя, інженер-бухгалтер, ЗО років.
Пахучий, інженер-діловод, 22 роки
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Карпо Карпович, технік з нової техніки, 60 років.
Денис Дідровський, інженер-винахідник, ЗО років
Мар’яна Безвідповідальна, інженер-конструктор, 25 років
Інженер-кур’єр, 60 років.
Кіберик, робот третього покоління.
Ряд дослідницьких установ впродовж років не мають реальних результатів впровадження науково-технічних розробок у виробництво.
З газет
КАРТИНА ПЕРША
Наші дні. Контора впровадження винаходів та НОПу. Вивіска: СТОП (з розшифровкою по вертикалях — Спеціалізоване Тимчасове Об’єднання Прогресу). Електронний годинник (постійно показує 12.55). Плакат: «Любиш прогресивку — люби прогрес». Діаграма: вгорі «НОП» і зигзаг, внизу «ВИНАХОДИ» і зигзаг. Світла зала, сучасне умеблювання, кілька креслярських дощок. Ліворуч і праворуч дві кімнати-перегородки. Посередині, в залі, за одним столом спить естет Яєчко, за другим, з калькуляторами, в’яже бухгалтер Вустя. Ліворуч чаклує з паяльником над приладами технік Карпо Карпович. Праворуч — стіл головного економіста Базлая. Біля столу — робот. Базлай у товаристві соціолога Нептуневича, стиліста Інчука, кадровика Жука розглядає якісь креслення. Лунає телефонний дзвінок. Ніхто не звертає уваги. Трубку бере робот.