Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 91

— Тут суниць нема! — повідомив одногалошник, ховаючи за спину козуб.

— Зате рясно ростуть галоші,— підморгнув я.

І тут він помітив пропажу.

— Де? — видихнув брехун.

— Отам у рівчаку, Гаврюшо, де ваша половина ледь не подавила всіх змій...

Гаврило Гаврилович Горило лишився на місці з відкритим ротом, а я вибрався на стежку.

Ранковий ліс повеселішав.

— Агов, люди! — лунало доокруж.— Нумо сюди, до суничних галяв!

Голоси даленіли, стежка вела мене в гущавину. І коли я зовсім знесилів, навстріч випливла лісова криниця під дерев’яним шатром.

Напоєний і вмитий живою водою, я сміливо ступив у кропив’яне царство, далі в ліщинові нетрища, а далі в тьмяний драглистий праліс. Берізки, як парламентери, білими прапорцями освітлювали путь. Колись тут падали не шишки, а снаряди, вмирали червоні бійці — за цей ліс, за цей світ... Остання берізка допомогла мені здолати крутий пагорб, і я побачив суворі очі-бійниці дзоту. Вони промовляли: так було.

Хтось випередив мене. На залізних нитках глибокого кам’яного шраму, що розчахнув амбразуру навпіл, полум’яніли квіти. Поруч ліг мій скромний лісовий букет.

А за дзотом, серед почту корабельних сосон, солодко розкошувала Велика Сунична Галявина.

Суниці не ховалися, вони були скрізь. Але кошик видавався мені якимось зачарованим, справді бездонним. Ну, ще трохи, бадьорився я, кріпись, козак, і не розказуй

потім казок, що диво-ягоди самі стрибають у кошик на Великій Суничній Галявині.

— Присягаюсь завжди робити ранкову зарядку! — поклявся я, але поперек мені не повірив. Я ледь розігнувся і побачив лаву, змайстровану якоюсь доброю душею. А на лаві у листі папороті рожевіли — одна в одну! — суниці. Солодку гірку вінчала записка з двох слів:

форій дівчинці

Це було здорово, хоч і мала місце окрема граматична помилка.

Цілющі ягоди обережно покотилися до кошика — і він сповнився по вінця.

НОН-СТОП.

Технократичні сценки для театру ляльок

НЕДІЙОВІ ОСОБИ:

Шеф, 60 років (за сценою).

Базлай, головний економіст, 38 років.

Нептуневич, інженер-соціолог, 45 років.

Жук, інженер по кадрах, 55 років.

Яєчко, інженер з промислової естетики, 40 років.

Інчук, інженер-стиліст, 40 років.

Мері, інженер з виробничої гімнастики, ЗО років.

Вустя, інженер-бухгалтер, ЗО років.

Пахучий, інженер-діловод, 22 роки (за сценою).

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Карпо Карпович, технік з нової техніки, 60 років.

Денис Дідровський, інженер-винахідник, ЗО років(за сценою).

Мар’яна Безвідповідальна, інженер-конструктор, 25 років (за сценою).

Інженер-кур’єр, 60 років.

Кіберик, робот третього покоління.

Ряд дослідницьких установ впродовж років не мають реальних результатів впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

З газет

КАРТИНА ПЕРША

Наші дні. Контора впровадження винаходів та НОПу. Вивіска: СТОП (з розшифровкою по вертикалях — Спеціалізоване Тимчасове Об’єднання Прогресу). Електронний годинник (постійно показує 12.55). Плакат: «Любиш прогресивку — люби прогрес». Діаграма: вгорі «НОП» і зигзаг, внизу «ВИНАХОДИ» і зигзаг. Світла зала, сучасне умеблювання, кілька креслярських дощок. Ліворуч і праворуч дві кімнати-перегородки. Посередині, в залі, за одним столом спить естет Яєчко, за другим, з калькуляторами, в’яже бухгалтер Вустя. Ліворуч чаклує з паяльником над приладами технік Карпо Карпович. Праворуч — стіл головного економіста Базлая. Біля столу — робот. Базлай у товаристві соціолога Нептуневича, стиліста Інчука, кадровика Жука розглядає якісь креслення. Лунає телефонний дзвінок. Ніхто не звертає уваги. Трубку бере робот.