Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 16

— Ну! Сармак є?

— П’ять монет — розкурочив діда.

— Забашляєш на банку бренді?

— Ну! А закусон?

— Харч — шик! Сало, шинка, кров’янка!

— Сільські аборигени підкинули?

— Папахен предка розколовся на сувенір.

— А що з них більше візьмеш?

— Хутір!

— Прерії!

— Чао!

— Салют!

І вони зайшли у храм науки.

Перший повернув на філологічний факультет. Другий — на філософський.

ГО-О-Л!

Вмикаю телевізор — і одразу заплющую очі. Хай футболісти мляво бавляться м’ячиком, мені що? Бринить у душі пристрасний голос:

— Удар! Бив Тигран Кріль. Великий майстер нашого футболу! Але промахнувся...

— Набрав швидкість Лев Ссавець. Великий майстер! А-я-яй! Упав! Зачепився за суддю...

— Дріблінгує Миша Амфібія. Великий майстер нашого футболу! Але упав. Наступив на м’яч...

— Азарій Хек красиво пробив з ходу! Пробив би, але м’яч проскочив повз Хека. Хек за ним поповз, але пізно... Все-таки великий майстер ударів з ходу...

— Молодий Андрон Муха стрибає, як Блохін! Великий майстер росте!

— Ось Альберт Барановський веде головоломну дуель. Все-таки великий майстер боротьби на другому поверсі! М’яч відскакує. Ні, то голова. А м’яч уже на землі.

Барановський знову просить м’яч на голову. Великий майстер, головатий!

— Наші бігають. Бо розуміють усю відповідальність. А їхні не розуміють. Ліниво відбирають м’яч...

— Їхні возяться з м’ячем... Я вже нарахував сім передач... Таке враження, ніби їхні буквально хочуть завести м’яч у сітку... Ніхто не б’є... Догралися! Буквально завели м’яч у сітку! Гм... Все-таки великі майстри не нашого футболу...

— Час іде. Наші бігають. Ще можна відігратися. А як відіграються — напевне заб’ють переможний гол...

— Увага! Вітьок Кажан залишив за спиною всіх захисників. Удар! Го-о-л!

Розплющую очі. Дивлюся повтор радісного моменту. Вітьок справді прогулювався за спинами захисників. Явне положення поза грою. Суддя напнувся, як дирижабль,— свистить. Боковий арбітр відчайдушно вимахує білим прапорцем, ніби збирається негайно здатися у полон. Але Вітьок Кажан нічого не бачить і не чує. Він мчить просто на воротаря і лупить у нього зі страшною силою. Воротар рятується від смертельного удару, стрибнувши за штангу.

— На жаль, офсайд...— констатує коментатор.

Суддя жестами показує Кажану — положення поза грою. Кажан показує судді на голову. Суддя показує Кажану жовту картку. Кажан показує судді... Суддя показує Кажанові — з поля!

Я заплющую очі. І слухаю, слухаю...

— А-я-яй! Кажана усунули з гри. Не стримався великий майстер... Гра триває... Але мало часу... Важко щось вдіяти... Десятий рік не можуть пробитися крізь відбіркові ігри великі майстри нашого футболу... Звучить фінальна сирена... Футболісти знімають футболки... Тренер знімає капелюха... Тренера теж знімають...

Вимикаю телевізор. Сиджу із заплющеними очима. А в плоті й крові моїй бринять безсмертні знахідки: «ве

ликий майстер» та «го-о-л». «Го-о-ла» нема. «Великі майстри» є. На біса майстрам той «го-о-л», якщо вони і без

нього великі?

КОНТЕКСТИ

Сатирик, як і мінер, помиляється раз у житті: коли обирає жанр.

Цікаво, на скільки одсунулося відкриття вічного двигуна з винаходом самогонного апарата?