Читать «Смак заборони» онлайн - страница 33
Ада Самарка
А Цехоцький усе правив політичні анекдоти, за кухонним вікном мерехтіла вогнями далека Ялта й тихо шепотілося з зеленим променем листя, швидко сповзаючи з поплутаних гілок.
Tag Zwei
(день другий)
Моя радісна свідомість вчепилася в реальність близько шостої ранку. Я дивилася на прийдешній день зі сліпавою радістю й божевільною запопадливістю. Я зробила перший крок до дверей. Ну, що ж, я, здається, прокинулася. А татусь — що
М’які від сну руки лізуть під холодну воду. Так давно на маяку влітку була гаряча вода! На підлозі біля ванни стоїть величезний металевий бідон, а з нього стирчить кип’ятильник. Потрібен приблизно день, щоб він нагрівся до нормальної температури.
На кухні вже зустрічає похмурий батько з повідомленням, що його вчора добряче продуло й він нездужає.
Цілий ранок ми сиділи вдома, збираючи по кутках ліки, повільно розпаковуючи сумки й раз у раз відлучаючись на кухню, щоб поласувати компотом, який зварила господиня. Все, як звичайно, одним словом.
Після нетривалого відпочинку ми все-таки спустилися на пляж, побачили, кого потрібно було мені побачити, і я з вирубаною свідомістю, на автопілоті, сама не своя, полізла у воду. Це все відбулося так стрімко (Альхен, Віра, хтось іще, їхні спини, підло повернуті в мій бік, це звичайне місце під тентом і відсторонене прозріння), що не змогло як слід віддрукуватися в моїй пам’яті. І взагалі, все, що я тут написала, — вигадка, бо саме цю частину мого тагецвая пам’ятаю найгірше, точніше, зовсім не пам’ятаю. Щоденник мовчить, а мої відчуття, моє море та мої пірси — усе було засвічено сяйвом справдженої мрії. Він, Віра й Таня сиділи у вічному вмиротворенні, оточені аурою спокою і неймовірної сили. Боже! Як же я любила його тоді! Ця смаглява потилиця з міліметровим волоссям, чорна майка, міцна спина, розслаблена, але повна прихованої сили поза, коли він сидить, подавшись вперед, спираючись ліктями на коліна. І зелений рюкзак поряд. І Вірине світле «каре» та глибокий овальний виріз на спині її чорного купальника.
— Привіт, народ, — сказала я, приземляючись на заборонений лежак. Якимось немислимим чином татусь дав мені свій святий дозвіл на те, щоб підійти до Віри з Танею і за цнотливої відсутності лисого розпусника сказати їм своє коротке «привіт». І це я щойно зробила.
Обидві вони досі не знали, які гості завітали під імрайське сонце.
— Що, не чекали?
А татусь сидів за десять метрів від нас і за короткі сорок секунд просвердлив у моїй спині невелику дірочку.
— О! — Віра скромно посміхнулася й прибрала з обличчя золотавий локон.
— Адка приїхала! — Танька весело завовтузилася.
— А ти ж начебто в Канаду збиралася їхати? — спроба зачепити іронією. Боже ж ти мій, що це я встигла їм наплести торік? Вона поставила переді мною пластмасову чашку гарячої кави з краплею амаретто.