Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 6

— Кого ображають, іроди, — затіпався приятель, — члена-кореспондента Інституту педагогіки!

— Паском би їх! — сказав я.

— Для таких і батога не жаль, — підтримав приятель. Аж ось хулігани кинули збиткуватися над жертвою і всі як один ввічливо вклонилися двометровому парубку.

— Ти ба! — зачудувався я.

— То борець, — прокоментував приятель, — учасник міжнародних спортивних форумів…

Борець посварився на кумпанію пальцем і посунув далі.

Знову вдарили щипкові інструменти, і джаз-банда пішла вихилясом навколо якихось переляканих молодиць, примушуючи останніх танцювати.

Сутеніло.

— Ну, мені пора, — заквапився я, — поки ще видно…

— Та не бійся! — засміявся приятель. — Проведу, не зачеплять. Вони мене десятою дорогою обходять! Як-не-як — дружинник!

І він з гідністю помахав червоною пов’язкою.

КОНТЕКСТИ

НАРЕШТІ ВІН ГЛЯНУВ ПРАВДІ У ВІЧІ, І ТА НЕ ВИТРИМАЛА ЙОГО БРЕХЛИВОГО ПОГЛЯДУ.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ПИСЬМЕННИК ВМІЄ БУКВАЛЬНО КІЛЬКОМА МАЗКАМИ ВИКЛИКАТИ ОГИДУ ДО СВОГО ГЕРОЯ”.

ЦІКАВО, НА СКІЛЬКИ ОДСУНУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ВІЧНОГО ДВИГУНА З ВИНАХОДОМ САМОГОННОГО АПАРАТА?

У КОЖНОГО ДАНТЕСА Є СВІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ПОЕТ.

КУЛЬТУРА ПІШЛА ВПЕРЕД, БЕЗКУЛЬТУР’Я ЛИШИЛОСЬ НА МІСЦІ.

ТАК БОЯВСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЩО ПІДРОБЛЯВ ВЛАСНИЙ ПІДПИС.

З РЕЦЕНЗІЇ: “АВТОР ПОКАЗАВ СЕБЕ БЕЗДУМНИМ ІНТЕЛЕКТУАЛОМ”.

БУВАЄ, ЛЮДИНУ Б’ЮТЬ НА СМЕРТЬ. А БУВАЄ — НА ВСЕ ЖИТТЯ.

ПАМ’ЯТАЙМО: І ДАЛЬТОНІЗМ Є ОРИГІНАЛЬНИМ БАЧЕННЯМ СВІТУ.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ЦІКАВА СЮЖЕТНА ЛІНІЯ ПРИВЕЛА ГЕРОЇНЮ ДО САМОГУБСТВА”.

КРОКУВАВ В НОГУ З ВІКОМ. ПЕНСІЙНИМ.

НА ЗАКІНЧЕННЯ СИМПОЗІУМУ З РЕЖИМУ ЕКОНОМІЇ ВІДБУВСЯ ВЕЛИКИЙ БАНКЕТ.

А ЯК З ПЕНСІЯМИ ПО ТВОРЧІЙ ІНВАЛІДНОСТІ?

ЕПІТАФІЯ: “ЗАГИНУВ У БОРНІ З АЛКОГОЛЕМ”.

І ВІД СТИРАННЯ ГРАНІ МОЖУТЬ ГОСТРІШАТИ.

МИ СТІЛЬКИ ВЗЯЛИ ВІД ПРИРОДИ, ЩО НЕ МОЖЕМО ЧЕКАТИ ОД НЕЇ МИЛОСТІ.

ТЕБЕ НАЗВАЛИ ДУРНЕМ? НЕ ГАРЯЧКУЙ — ПОДУМАЙ. ЯКЩО ВГАДАЛИ — ТОДІ ОБРАЖАЙСЯ.

ПОЛІЗ ЗА СЛОВОМ У КИШЕНЮ І ДІСТАВ КАСТЕТ.

ХІБА ПЕГАСИ ВИННІ В ТОМУ, ЩО ЧАСОМ НА НИХ ГАЛОПУЮТЬ ВЕРШНИКИ БЕЗ ГОЛОВИ?

АТЕЇСТ. А ЯК ПЛЮЄ В ДУШУ!

ДЛЯ ДЕКОГО ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС Є ГАЛЬМОМ ВЛАСНОГО ПРОСУВАННЯ ВПЕРЕД.

НОВОРІЧНИЙ СЮРПРИЗ

Натхнений рішенням дружини, я подзвонив до бюро добрих послуг.

— Вас ще слухають! — відгукнулось бюро.

— Потрібен один Дід Мороз з подарунком для шестирічного хлопчика.

— Внесок? Час? Адреса? Прийнято!

— Який порядковий номер Діда?

— Повідомляю особливі прикмети: біла борода, червоний ніс, біла шапка, червона шуба.

…Дід Мороз запізнювався. Мій Сашко нервував. Я вискочив на вулицю. Повз мене галопували спітнілі Діди Морози. Особливі прикмети не допомогли.

Через годину, коли Сашко, скоса позираючи на мене, мугикав пісеньку про баранця-брехунця, щось грюкнуло в двері.

— Я, Дід Мороз, подарунки приніс… — почулось жалібне квиління.

Сашко притьмом відчинив двері.

Дід Мороз бебехнувся долу, але намагався співати. Ми ледве відтранспортували його до крісла під ялинкою. Особливі прикмети сходились, лише борода була кольору маренго.

— Хлопчику, розкажи мені казочку… — простогнав Дід.