Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 5

ВЕЧЕРЯ № 3-62. Її слід влаштувати тоді, коли якийсь оптимістичний песиміст бовкне за вашим столом: “Що нам краб — нам ікра б!” Кабачки і баклажани тут не допоможуть. Купіть кілька слоїків червоної та чорної ікри. Спочатку пропонуйте червону або, як її називають сноби, кетову ікру. Потім піде як по маслу (і без масла теж) чорна ікру — зерниста або, в крайньому разі, паюсна. Тут хтось із дотепників згадає експромт; “Дарма що хліб білий, аби ікра була чорна!” — і веселощам не буде краю. Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту довас, ще й родичів приведуть!

ВЕЧЕРЯ № 4-12. Врешті-решт набридає все. Та не впадайте у відчай, не повертайтесь до важковагового столу. Купіть звичайнісіньку тараню, краще трьох сортів — жирну, півжирну та суху. Виставляйте пиво — і хай мою тещу вхопить трясця, якщо гості не будуть вас цілувати. Ну, можете підкинути на додаток печінку тріскову, але то вже для гонору. Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту до вас, ще й групу іхтіологів приведуть!

…Кілька слів про досвід зарубіжних кулінарів. Взірцем раціонального режиму харчування тамтешні гурмани вважають салат “Пейзан-модерн”. Це мішанка з бананів, ананасів, грейпфрута, манго, омарів, кокосового молока та іншої екзотичної петрушки. Проте труднощі заготовчого порядку не дозволяють нам рекомендувати такий салат.

ГРОЗА ХУЛІГАНІВ

Мої ребра ледь витримали обійми щасливого новосела.

— Дивися, друже! — кричав він. — Вікна у півстіни, сейсмобезпечний паркет, кахляна ванна, стерильний туалет! А що я мав раніше?

— Куток у тітки…

— І секретні поцілунки з власною дружиною!

— А нині маєш палаццо!

— Ура! — вигукнув приятель.

Бабахнуло шампанське.

Потому ми вийшли на балкон.

Серед зелені й води височіли новенькі небодряпи.

Бульдозери згортали до рукотворного урвища залишки блоків, плиток, скла та іншу умовну економію.

— Там буде Парк будівельників, — повідомив приятель.

— Яка краса! — видихнув я.

— Міф! — підтримав приятель.

— Дарницька Венеція!

— Дніпровська Швейцарія!

Втомлене сонце поволі занурювалося у далекі втаємничені плеса.

— Ідилія! — розчулився приятель.

І тут занявкало, заверещало, завило на манер котячого концерту.

Внизу, на містку через канал, джаз-банда непризовного віку дерла горлянки під гітару і банджо.

— Вилізли… Себе показати, людей полякати… Стиляжна кумпанія — ганьба мікрорайону, — пояснив приятель.

Через місток чимчикували дві літні жінки з продовольчими сумками типу “рюкзак”.

— Зараз почнеться хуліганство, — попередив приятель.

І справді, тільки-но поважні матрони наблизились до молодиків, кумпанія ревнула:

Не долго мучилась старушка В матросских опытных рука-а-ах!..

Жінки підстрибнули, мов школярки, і пустилися навтьоки.

— Міліція! — чомусь пошепки покликав я.

— Ет… Що там один старшина зробить! — махнув рукою приятель.

У цей час джаз-банда вміло змахнула берет з якогось чоловіка і вибила на ньому (на береті, а не чоловікові, його щастя!) чечітку.