Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 34

— Ото сів, сказав буфетниці, щоб не змішувала, бо в мене нирки, коли обертається до мене якийсь миршавенький тип і белькоче;

— Ви знаєте, шановний, з ким маєте справу?

— Не знаю, кажу, і знати не хочу! — і про всяк випадок одсуваю свого стаканяку.

— І даремно! — гнівається він. — Я живий класик у царині дитячої сатири, лауреат премії імені Карлсона, який живе на дахові.

Ну, думаю, чокнутий, втік з дурдому. Ні! Тицьнув мені гарне посвідчення і… поставити не просить! — сам пре цілу пляшку…

— Що ж ви робите у цій забігайлівці? — питаю,

— Вивчаю життя, — мимрить. — Для прикладу, тут довідався що в широких масах “Сонцедар” називають “Сонцедур”, або “Сонячний удар”. Ітиз б’ютифул — це чудово! Вел?

— Не понімайт, — переходжу і собі на іноземний манер.

— Не раз виступав на міжнародних форумах! — гордо каже. — І двічі у міліції. Перший раз нагородили грамотою. А вчора повідомили на роботу, — зітхає. — Ще по банці? — запрошує.

— А прізвище його яке? — перебив розповідь Базлай.

— Черти його батька знають! Поки сиділи, він забув своє прізвище. Але культурний: при підтяжках, у галстуці, і пальто невиваляне. Додому попросив себе одвезти — за власні кошти, і у таксі все жалібно виспівував: “Червоне — то міцне, а чорне — то бальзам”, а також “Летять, ніби чарки,..”. Я притулив його до дверей, подзвонив, так він і повалився в хату по стійці “струнко”… Книгу обіцяв подарувати…

— М-да, змістовний літературний вечір, — зауважила референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна.

— Вам теж нічим хвалитися, — зупинив її Базлай. — Наплели: “гінекологічне дерево” замість “гносеологічного древа”.

Яєчко хихикнув.

— Нічого кувікати, — звернувся до нього Базлай, — йога-браміна назвали йогом-барменом…

— Таке не значиться в каналах історії, — вставив Уркаїнчук.

— Анналах історії, — поправив Нептуневич. — До речі, як ви назвали Японію?

— Страна исходящего солнца, — безстрашно повторив семінарський казус Уркаїнчук.

— Помовчали б краще, — накинувся на інженера-стиліста Базлай. — В легенди полізли! Чого варте ваше “Давид і Галіфе”!

— Хлопці! — сказав Жук. — Але ж та клята кандидатша ганяла нас не за програмою. Може, на цьому її зацуцаємо, га?

— А загальний культурний рівень? — запитав Базлай. — Дійде до перевірки, то виявиться, що ми жодного культпоходу не провели, не кажучи вже про лекції і таке інше! Зрозумійте, наш шеф постійно засідає з творцями прекрасного, і він не подарує нам невігластва в галузі естетики!

— Доведеться записатися в університет культури, — зітхнув Нептуневич.

— Є абонементи до філармонії, — повідомила Мері Мусіївна.

— Усі вечори пропадуть ні за цапову душу, — спохмурнів Жук.

— Товариші! — рішуче сказав Яєчко. — Є ідея! Сьогодні відкривається кафе-мюзікл. Посидимо півночі за столиком, наберемося культури…

— А до чого тут культура? — поцікавився Нептуневич.

— Як до чого? А танці-шманці, конферанс, музика-співи?

— Так, — задумливо сказав Базлай. — Мюзікл — синтетичний жанр.

— От-от. І запишемо собі в актив наперед відвідання балету, слухання оркестру, хору, читців-декламаторів, перегляд циркової програми… Все це входить у мюзікл.