Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 51

— Докторе Раску! Докторе Раску!

Але високої, трохи згорбленої постаті лікаря ніде не було видно. Загорський освітлював ліхтариком всі закуточки; вітер куйовдив йому волосся, рвав за поли плаща; бризки хвиль засліплювали очі.

Палубою бігали вахтові матроси, чулася лайка. Штурман Рене Дюваль гукав щосили:

— Дворогий! Куди подівся Нельсон-Дворогий? Ви ніде не бачили цього шотландського цапа?

Темрява ставала щораз густішою. Загадкова течія швидко несла корабель на пінявих хвилях далі від Абалули. Але Загорський не думав зараз про хвилювання океану, не чув різкого посвисту вітру. Він дивився на дві смужки світла, що блищали обабіч корабля.

«Патрульна двійка!» — майнула в нього здогадка.

Вдень, коли він спостерігав за ними в бінокль, вони рухалися на відстані двох-трьох миль, а тепер були не далі як за милю.

Загорський сподівався, що коли корабель почне обходити Абалулу, ці таємничі супутники зникнуть, але вони не зникли. Діялося щось незбагненне. Перш ніж на корабель налетіли загадкові сили і на ньому завмерли двигуни, в приймачі пролунали знайомі таємничі сигнали:

Тра-тра-тра! Тра-тра-тра!

І ось тепер Загорський спостерігав за двома тілами, що борознили океанський простір із швидкістю корабля, й шукав якогось зв'язку між сигналами й супутниками.

В апаратній панувала тиша. Тільки Бен Хеда лагодив обертовий екран одного з приладів.

— Як Лабала? — ще від порога запитав Загорський. — Доктор Раск уже приходив оглянути його?

— Ні.

— Його поранив німець?

— Помиляєтесь, сер! Стріляв Кріпс.

— Кріпс?

— Так, Кріпс! — підтвердив Хеда. — Це бачив Нельсон-Дворогий.

Загорський знизав плечима:

— Але ж я зустрів Акулу!

— Я не знаю, де був Кріпс, але Нельсон бачив, як він з пістолетом у руці виходив з апаратної.

Загорський аж закляк від несподіванки:

— А де ж був ти, Бен Хедо?

— У нашій каюті, разом з Абдулом Хамідом.

— А негр тим часом залишився сам? Як ви це допустили?

— Ви ж наказали нам узяти осцилограф…

— Ну як, штурмане, чи знайшли ви Нельсона? — запитав Загорський у Рене Дюваля, побачивши його на палубі.

— Нельсона? — зупинився штурман. — Знайшов… убитого.

Постать штурмана розчинилась у темряві. Загорський лишився на палубі сам. Він стояв на місці приголомшений, немов йому завдали несподіваного удару. Ох, і хитро ж діє рука, яка вбила Ліпмана!

* * *

Загорський повернувся в каюту. Лабала стогнав.

— Води, води! — шепотів він кволим голосом.

Біля нього сиділи лікар Раск і Абдул Хамід. На думку лікаря, рана була несмертельна, але…

— Води, сер! — знову застогнав Лабала.

— Дайте йому кілька крапель, — дозволив Раск.

Абдул Хамід змочив у воді бинт і поклав на губи пораненому. Лабала жадібно смоктав вологу. За ці кілька годин він дуже змінився, став схожий на мерця.

Лікар Раск вийшов.

— Лабало! — звернувся до негра Загорський.

Лабала заворушився, перестав стогнати і, здавалося, прислухався. Загорський озвався знову. Лабала здригнувся, розплющив очі й зустрівся з поглядом професора.

— Це ви, сер?

— Спокійно, Джеймсе! — професор поклав руку йому на плече. — Ти втратив багато крові… Скажи мені лише, чи бачив ти, хто стріляв?