Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 49

— Як накажете, сер! — люб'язно відповів йому капітан.

— У нас вистачить пального?

— Про це не турбуйтесь! Жозеф Браун не вперше подорожує! Можете спокійно провадити ваші дослідження! Здається, ваша праця буде корисною для людей.

— Кріпс про це іншої думки.

— Кріпс робить бізнес, сер.

Цю мить на кормі корабля, мов блискавка, спалахнуло сяйво.

— Сер!.. — тільки й зміг вимовити Браун, бо вже й на всіх пластмасових та скляних деталях корабля яскраво сяяли й мінилися сині, червоні, жовті, ясно-зелені промені.

Професор Загорський квапливо побіг до апаратної і мало не зіткнувся з Фенімором Кріпсом. На Кріпсові геть усе світилося — ґудзики, дашок морського кашкета, пряжка ременя. Навіть його білий штучний зуб палав ясно-червоним вогнем.

— Професоре! — лякливо скрикнув директор. — Ми згоримо!

Загорський не зупинився.

— Як буде треба, то й згоримо! — відказав він сердито.

— Чи це небезпечно, сер? — не відставав од нього схвильований Кріпс.

— Ні, — махнув рукою Загорський.

На палубу висипали матроси. Побачивши професора, вони оточили його.

— Тільки без паніки, хлопці!

— Ми згоримо, як смолоскипи! — почулися голоси.

— Займіть свої місця! — наказав професор. — У вас не все гаразд із нервами. А в нашій справі треба бути вольовим, спокійним і сміливим! — І, оглянувши присутніх, додав — Беріть приклад з Жозефа Брауна!

— Без паніки! — пролунав з містка гучний голос капітана.

Майже одночасно долинув крик з лівого борту:

— Тримайте Гріна!

Педро Гріна тіпало, мов у пропасниці. Він затулив обличчя руками й дико ревів. Медальйон на ньому світився жовтогарячим сяйвом, і здавалося, ніби Педро Грін оточений якимось світловим ореолом. Потім, відчайдушно вереснувши, нещасний кинувся вперед, здійняв догори руки, рвучи на собі волосся, клякнув перед професором і втупив у нього божевільні, страхітливо палаючі очі.

— Пекло-о-о! — несамовито волав Грін.

Якийсь плечистий, волохатий матрос схопив цього нещасного під пахву, мов неслухняну дитину, і поніс у трюм.

Скажений порив вітру налетів на корабель і накренив його.

— Вахтові! — пролунав у мікрофонах голос Жозефа Брауна.

— Ось і почалося! — Загорський витер з чола холодний піт.

ШЛЯХ ЕКСПЕДИЦІЇ СТАЄ ЧИМРАЗ НЕБЕЗПЕЧНІШИЙ

Корабель затремтів, наче його пронизало електричним струмом. Тужно застогнав корабельний дзвін. Хвилину панувала мертва тиша, потім налетів новий порив вітру. Могутня течія підхопила корабель і понесла на велетенських хвилях. З машинного відділення вискочив якийсь мускулястий здоровань з блідим обличчям.

— Аварія, капітане, аварія!

— Аварія! — повторили луною гучномовці, і весь екіпаж кинувся до машинного відділення.

Жозеф Браун майнув з капітанського містка, перестрибнув через мотки сталевого каната й мало не наразився на механіка, що біг йому назустріч.

— Двигуни не працюють! — крикнув механік.

Капітан зупинився, прислухався, силкуючись уловити знайомі звуки, але… втомленого глухого торохкотіння машин не було чутно. Лише за бортом з шумом розбивалися хвилі, гойдаючи корабель, та палубою тупотіли матроси.

З'явився штурман:

— Ми загинули, капітане!