Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 50
Григор Угаров
— І ти квилиш? — скреготнув зубами Браун. — Гайда на своє місце!
— Слухаю! — відскочив од нього штурман. І за мить з гучномовців знову долинув твердий і впевнений голос Брауна.
А океан вирував. Пориви вітру чимраз посилювалися. Важкі хвилі, наче бомби, падали на корабель.
Капітан зазирнув до апаратної і незабаром вийшов звідти разом з професором Заїрським, їх зустріло дике виття вітру. Сутеніло, однак видимість була добра. Небо — чисте-чисте, жодної хмаринки. Саме це й здивувало фізика, проте він нічого не казав капітанові. Лише кілька разів зупинявся й поглядав на обрій. Хвилі намагалися перескочити через борт, і бризки води густо кропили палубу. Сонце вже сідало і бронзовими променями осявало розбурханий океан.
Загорський підійшов до мікрофона, хотів сказати кілька простих, батьківських слів, щоб заспокоїти екіпаж, але раптом з боку апаратної долинув постріл. Загорський якусь мить прислухався, а тоді кинувся до своєї каюти. Біля дверей каюти він уздрів Акулу. Німець тягнув праву ногу й люто лаявся. Побачивши професора, Акула сахнувся, перечепився через якийсь кабель і впав. Не маючи змоги підвестися, він повернув до Загорського скуйовджену голову й щось забелькотів.
— Невже ти вбив його, мерзотнику!? — запитав Загорський і, наставивши пістолет, схилився над Акулою.
Той удав, що не чує, ще дужче скоцюрбився і рука його поволі опускалася долу, ближче до ноги Загорського. В другій руці Акула тримав маленький бельгійський пістолет.
Загорський похмуро мовчав, уп'явшись очима в злочинця.
— Ти вбив його? — повторив Загорський своє запитання.
Акула не відповів, тільки важко дихав.
— Кинь пістолет! — тихо сказав Загорський і міцним ударом вибив з Акулиної руки зброю.
— Гер Загорський! — глухо простогнав Акула, та тільки-но професор нагнувся, щоб підняти пістолет, негідник швидко схопився на ноги. Але Загорський встиг вивернутися:
— Руки вгору!
Акула, тремтячи, неквапливо підняв над головою здоровенні, як лопати, руки.
Біля апаратної промайнула чиясь постать, але несподіваний удар збив її з ніг. Хтось заквилив. Загорський упізнав з голосу миршавого Педро Гріна. З-за апаратної вискочив Хамід.
— Лабалу поранено, сер!
— Поранено? — вигукнув професор, глянув на Акулу й поклав палець на курок пістолета.
Він уже ладен був натиснути курок, як тут підбіг Жозеф Браун у супроводі штурмана, й чотири дужі матроські руки, мов лещатами, обхопили тіло німця, який лежав на підлозі.
Швидко спадала ніч, і все навкруги потонуло в лілових сутінках, крізь які м'яким, фосфоресціюючим світлом сяяли пластмасові ґудзики, дашки, пряжки й ремінці, парапети сходинок і навіть ручка пістолета, що його тримав Загорський.
* * *
Корабель здригався під ударами хвиль. Мерехтливе сяйво то згасало, то блискавкою спалахувало знову і розсипалося по лискучому корпусу плавучої лабораторії.
Загорський бігав по палубі, тримаючи в руці ліхтарик, і гукав хрипким голосом:
— Докторе Раску! Докторе Раску!..
Голос його губився в загальному шумі, плескоті хвиль, ревінні вітру, в тривожних ударах корабельного дзвона.