Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 47

Певна річ, була ще одна причина, що відвертала увагу директора від загадкових супутників, — це «бунт», який раптом вибухнув на кораблі і мав такий сумний кінець. Під час суперечки з професором Загорським Кріпс зробив для себе висновок — відкрито вчинити розправу над негром не можна. Єдиного свідка вибуху на кораблі треба ліквідувати в інший спосіб. І вся складність цієї операції полягала в тому, що сам Кріпс мав залишатись у тіні.

Джеймс Лабала здогадувався про Кріпсові наміри і, хоч Загорський, Абдул Хамід, Бен Хеда, Жозеф Браун та штурман не спускали з нього очей, він сам теж завжди був напоготові.

Після зустрічі з заарештованими й сутички з Акулою Загорський став ще мовчазніший і похмуріший.

— Що це за великодушність? — звернувся він до Брауна.

— Ви маєте на увазі бандитів?

— Ви що, вже йдете на поступки?

— Поступки? — скипів капітан. — Це Кріпсів наказ! Я боюсь, що він звільнить мене з посади, а це зашкодило б вашій роботі! Якщо я впиратимуся, то більшість членів екіпажу будуть нацьковані на мене! Ми входимо в небезпечну зону, а вони всі тремтять за свою шкуру! Що ж до заарештованих — можете бути спокійні. Жозеф Браун не збирається робити з них біфштекси! Тут потрібен такт, терпіння й кмітливість! Якщо ми з Кріпсом почнемо хапати один одного за барки, то ваша дослідницька робота піде нанівець! Але ми ще схрестимо шпаги! — зітхнув Браун. — Схрестимо! І тоді сповна розрахуємося з Кріпсом і Шнайдером!

Його слова пролунали, як суворий вирок.

* * *

Загорський підскочив до телефону й набрав Браунів номер.

— Капітане, людина за бортом!

— За яким? — тривожно запитав Браун.

— Лівим…

— Лівим?! — повторив Браун, і Загорський почув, як той кинув на важіль трубку.

Коли професор відчиняв двері каюти, хтось пробіг повз нього.

— Екскюзе муа! — долинуло до Заїрського м'якою французькою мовою.

Загорський уперше почув на кораблі французьку мову, й це здивувало його. Він замкнув каюту й швидко пішов на палубу. Звідти лунали голоси матросів.

— Грін!

— Грін!

Напевно, саме Гріна й помітив Загорський, коли той падав у море.

Тільки-но Загорський зійшов на палубу, до нього ступив Жозеф Браун.

— Хто тоне? — запитав Загорський.

— Педро Грін, сер! — відповів Браун. — Хіба ви не здогадуєтесь?

Загорський помовчав і сказав:

— Акула не може йому простити…

— Що саме?

— Адже Грін викрив його!

На палубі юрмилися матроси. Скупчившись на лівому борту, вони стежили за рятувальною шлюпкою, що крутилася на тому місці, де зник Педро Грін.

Раптом за борт стрибнув штурман, відплив од корабля, пірнув під воду й за якусь мить виринув на поверхню, тримаючи за комір потерпілого.

Штурмана й Педро Гріна підняли на шлюпку й попливли до корабля.

— Уповільнити хід!

— Повільний хід!

На палубу раптом вийшов Кріпс, але, відчувши на собі погляд Загорського, квапливо одвернув голову.

— Ви повідомили Кріпса? — спитав Загорський Брауна.