Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 43

Лабала, який ступав слідом за Загорський, різко повернувся, підскочив до матроса, вдарив його кулаком, але той відразу ж підхопився й побіг далі.

— Тримайте його! — долинув чийсь голос.

То гукав штурман. Побачивши професора, він зупинився.

— Куди він сховався?

— А чого ви за ним женетесь? — спитав Загорський.

— Він хотів убити капітана.

Штурман тримав у руці французького ключа. Дихав він важко, обличчя в нього було бліде, під очима синіли кола.

Лабала показав рукою на трюм, і штурман побіг у тому напрямку. Загорський глянув на Лабалу й тільки тепер помітив у нього під лівим оком величезний синій набряк. Мабуть, його вдарили чимось твердим.

— Хто це так тебе? — запитав професор. — Педро Грін?

Лабала кивнув головою.

Все сталося зненацька. Ніхто й гадки не мав, що купка страхополохів може скаламутити екіпаж корабля й підбурити матросів стати на бік Акули. Звичайно, ті матроси не знали, що Акула виношував у голові зовсім інші плани і що саме заради тих планів він і підбив переляканих людей вчинити бунт…

Загорський сидів у апаратній біля екранів і думав про людей, з якими йому довелося зустрітися на кораблі.

… Жозеф Браун ніколи не покине свого поста. Якщо йому запропонують зупинити корабель, то він не вагаючись відмовиться, навіть коли знатиме, що йде на неминучу смерть. Капітан добре усвідомлює, який нелегкий шлях лежить перед ними, і сумлінно веде корабель до Абалули.

Одного разу Загорський запитав його:

— Ви одружений, капітане?

— Так, у мене є дочка.

— Шкода, якщо разом зі мною загинете й ви!

— Капітан ніколи не думає про корабельну аварію!

— Однак вона може статися…

— Ми загинемо з честю, сер! — усміхнувся Браун. — Жертва науки! Моя дочка пишатиметься мною!

— Ви все жартуєте, Брауне!

— У цьому жарті — сто відсотків істини, сер. Ви зможете переконатися в цьому. Моя дочка — студентка, вивчає атомну фізику. Я з нею часто говорив про вас. Вона вас знає. Коли я вирушав у цю плавбу, дочка мене підбадьорювала…

Капітан говорив схвильовано. Він раз у раз вертався думками до причалу, звідки його проводжала дочка. І наче досі ще бачив у надвечірніх сутінках її струнку постать…

З часу тієї розмови минуло багато днів, і Загорський уже не раз міг пересвідчитись у тому, що Жозеф Браун не кидає слів на вітер.

«Суворий моряк», — захоплено подумав про нього Загорський і раптом згадав: куди це подівся Кріпс?

— Чи ви не зустрічали Фенімора Кріпса? — звернувся він до асистента.

— Доктор Раск казав, що Кріпс п'яний, — відповів Хамід.

— Маневр! — буркнув собі під ніс професор.

Почувся гуркіт, задзвеніли металеві бочки. Загорський випростався й прислухався. Він швидко намацав ручку пістолета. Хамід вискочив з каюти.

Загорський вийшов на палубу. На відстані двох кроків од нього ступав, похнюпившись, блідий Макс Шнайдер-Акула. Руки в нього були зв'язані. Слідом за Акулою ледве волочив босі ноги прищавий Педро Грін. Побачивши Загорського, Педро Грін клякнув і заплакав, але штурман суворо штовхнув його під бік, і Педро Грін побіг уперед.

— Цирк та й годі! — гнівно відрубав капітан.