Читать «Місто Страшної Ночи (збірка)» онлайн - страница 8
Редьярд Кіплінґ
Ось тут різьбяр, з мистецького погляду, припустився помилки. Це ж нікуди не годиться — просити подвоєння домовленої плати голосом Лазаря, що тільки-но встав з домовини. І Джану, яка мала справді нежіночий розум, помітила це водночас зі мною. Я почув, як вона презирливо прошепотіла:
Я пояснив їй різьбяреве
— Такі чари, що ввесь час вимагають плати, — це не справжні чари, — сказала вона. — Моя мати мене вчила, що любовні замови мають силу тільки в того, хто сам любить. А цей різьбяр брехун і диявол. Я не посмію ні сказати нічого, ні зробити, ні попросити когось, щоб зробив, бо я заборгувала Бгаґванові Дасові за дві золоті каблучки і важкий браслет на ногу. Я мушу купувати харчі у нього в крамниці. А різьбяр Бгаґванів Дасів приятель, і він мені отрути підсипле. Це дурне
Тоді я спитав її:
— А навіщо Судгу втяг у це діло мене? Звичайно, я можу побалакати з різьбярем, і йому доведеться вернути гроші. Це ж усе дитяча витівка… ганьба… і безглуздя.
— А Судгу і є як мала дитина, — відказала Джану. — Він прожив свої сімдесят років на дахах і дурний, як коза. Він привіз вас сюди, щоб упевнити себе, що він не порушує ніяких законів
Джану тупнула ногою і трохи не заплакала зі злості; старий Судгу, накритий рядном, скімлив у кутку, а Азізун силкувалася встромити цибух у його дурні старі уста.
А тепер справа стоїть ось як. Я здуру дав підставу для звинувачення в тому, що за моєю допомогою чи співучастю різьбяр видурює в людей гроші. А це забороняє стаття чотириста двадцята карного кодексу Індійської імперії. Вдіяти щось я безсилий, і то ось чому. Повідомити поліцію я не можу. Де я візьму свідків, щоб підтвердили мої слова? Джану затялась і не хоче, а Азізун тепер під покривалом, десь коло Барейлі, загубилась у цій нашій неосяжній Індії. Не можу я й сам уладнати справу, побалакавши з різьбярем: я певен, що Судгу мені не повірить, а крім того, це б неминуче скінчилось отруєнням Джану, зв’язаної своїм боргом крамареві. А старий блазень Судгу щоразу, як ми спіткаємось, шамкоче мені мій дурний жарт, що