Читать «Місто Страшної Ночи (збірка)» онлайн - страница 10

О леле! Як же зоря має сказати лотосові про свою любов, коли браму небесну зачинено й насувається дощ?

Відняли в мене кохану й завезли її в’ючаками на північ.

А на ногах залізні кайдани, що перше були в мене на серці.

Покличте лучників, нехай ладнають…

Голосок раптом умовк, і Тріджеґо вийшов з Амір-Натхового завулка, дивуючись: що ж це за жінка, що зуміла так напам’ять підхопити «Любовну пісню Гара Даяля»?

Другого ранку, коли він їхав на службу, якась стара баба кинула йому в бідку пакуночок. У ньому була половинка розбитого скляного браслета, одна криваво-червона квітка дгака, жменька бгуси тобто полови для буйволів, і одинадцять зерняток кардамону. Пакуночок той був листом — не звичайним, необачно-відвертим, а безпечним, незрозумілим для чужого ока любовним посланням.

Тріджеґо, як уже згадувано, знав забагато про такі речі. Англійцям не слід розуміти мову речових листів. А він, приїхавши на службу, розіклав усі ті дрібнички на столі й почав розгадувати їхній зміст.

Розбитий скляний браслет по всій Індії означає вдову, бо коли чоловік помирає, браслети на руках у жінки розбивають. І Тріджего відразу збагнув, про що повідомляє його та скляночка. Квітка дгака може означати і «бажаю», і «прийди», і «перекажи», і «стережись» — як до того, що буде в листі разом з нею. Одне зернятко кардамону означає ревнощі: та коли в листі є кілька однакових предметів, вони втрачають своє символічне значення і вказують на час або — якщо до них додано ладан, грудочку сиру чи шафран — на місце зустрічі. Отже, лист читався так: «Удова — квітка дгака і бгуса — об одинадцятій годині». Жменька бгуси напоумила Гріджеґо далі. Він здогадався (такі листи взагалі багато полишають на здогад), що то натяк на купу полови, об яку він перечепився в Амір-Натховому завулку, що листа послала жінка за гратчастим вікном і що вона вдова. А отже, повний зміст листа був такий: «Удова в завулку, де купа бгуси, бажає, щоб ти прийшов об одинадцятій годині».

Тріджеґо засміявся і кинув увесь той мотлох у камін. Він знав, що на Сході чоловіки не ходять під вікна до своїх коханок об одинадцятій годині ранку, а жінки не призначають побачень за тиждень наперед. Отож увечері того самого дня, накинувши бурку, під якою не видно, чоловік ти чи жінка, він прийшов до Амір-Натхового завулка. Тільки-но гонги в місті вибили одинадцяту, голосок за гратами заспівав «Любовну пісню Гара Даяля» — ті строфи, де дівчина-пантанка благає Гара Даяля вернутись. Тубільною мовою ця пісенька справді звучить прегарно. Коли перекласти по-нашому, так жалісно не вийде. Ось приблизно які її слова:

Сама я на даху стою, сумна, І стежу блискавиць далеку гру. А грім, немов хода твоя, луна…       Коханий мій, вернись, бо я умру! Ось унизу базарний спить майдан, Верблюди ген потомлені в яру, Й невільники, що ти узяв у бран…       Коханий мій, вернись, бо я умру! Несила хатній гніт мені терпіть І злу, сварливу мачуху стару. Журбу я їм, а сльози мушу пить…       Коханий мій, вернись, бо я умру!