Читать «Місто Страшної Ночи (збірка)» онлайн - страница 12
Редьярд Кіплінґ
— Авжеж, не розумію. Я тільки одне знаю — собі на лихо я покохала тебе,
Тріджего ще довго сперечався з малою та умовляв її, проте вона ніби зовсім утратила тяму і нічого не хотіла слухати: віднині, мовляв. усе між ними скінчено, і нехай він зразу йде собі. І Тріджего пішов. Коли він вилазив з вікна, Бішеша тричі поцілувала його, і він подався додому, не знаючи, що й думати.
Минув тиждень, тоді ще три, а від Бішеші не було ніякої звістки. Тріджего, вважаючи, що їхня сварка мала б уже й забутись, уп’яте за ті три тижні пішов до Амір-Натхового завулка. Він сподівався, що цей раз Бішеша відгукнеться на його тихий стук по гратах. І він не помилився.
Світив місяць-молодик, і пасмо світла падало в завулок, осяваючи заґратоване віконце. Тріджего постукав, і ґрати відразу прийняли. З чорної темряви Бішеша вистромила на місячне світло обидві руки. Вони були обрубані по зап’ястки, і кукси вже майже загоїлись.
Бішеша схилила голову на руки й заплакала, а позад неї, в кімнаті, щось загарчало, наче дикий звір, і штрикнуло закутаного в
Ґрати знов зачинились. І більше у вікні не видно й не чути було нічого — тільки смуга місячного світла на високій стіні та чорна пітьма завулка позаду.
Тріджеґо довго кричав і метався, мов навіжений, між тими безжальними стінами, а тоді, вже сам не знає як, опинився на світанку біля річки. Покинувши
Як скоїлася трагедія — чи то Бішеша в нападі безпричинної розпуки сама все сказала, а чи їх вистежили й тортурами змусили її признатись, і чи Дурзі Чаранові відоме його ім’я, і що сталося з Бішешею потім, — Тріджего не знає й досі. Скоїлося щось страхітливе, і думки про те, що там таке могло статись, часом будять Тріджеґо вночі й не дають заснути до ранку. Цікаво, що він не може дізнатися, куди виходить чолом дім Дурґи Чарана. Можливо, на подвір’я, спільне для кількох будинків, а можливо, він ховається за котрими-небудь із численних воріт