Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 461

Хвіст кота-перевертня смикнувся туди-сюди.

— Що ти хотів зі мною обговорити? — спитала тим часом Насуада, тримаючи в руках кубок з якимось напоєм.

— А чи могли б ми поговорити наодинці,— сказав Ерагон і кивнув головою на двері зі скляними вставками, які вели на балкон, що виходив прямо на чотирикутний двір із садочком і фонтаном.

Якусь мить Насуада думала, а потім підвелася й велично попрямувала до балкона. Шлейф її пурпурової сукні зашелестів по підлозі.

Ерагон рушив услід за нею. Вони трохи постояли мовчки, дивлячись на струмені води у фонтані, що здавались холодними й сірими від тіні, яку кидала на них стіна будівлі.

— Який чудовий день, — сказала Насуада, глибоко вдихнувши. Обличчя королеви було значно спокійніше, ніж кілька годин тому, коли Вершник бачив її востаннє.

— Здається, музика підняла тобі настрій, — зауважив він.

— Ні, це не музика… Це Елва.

Він хитнув головою:

— Як саме?

Легенька дивна усмішка заграла на обличчі Насуади:

— Після мого ув’язнення в Урубейні, після того, що мені довелось пережити… і втратити, після отих замахів на моє життя, мені почало здаватися, що світ втрачає кольори. Я майже не відчувала себе, і ніщо з того, що я робила, не могло розвіяти мій сум…

— Я багато думав про це, — перебрів Її Ерагон, — але так і не зумів нічого ані зробити, ані сказати, щоб допомогти тобі.

— Та не біда. Усе одно ти не зміг би ані сказати, ані зробити чогось такого, від чого б мені полегшало. Це могло тривати бозна-скільки років, якби не Елва. А вона сказала мені… вона сказала мені те, що, я гадаю, мені конче слід було почути… Це було здійснення обіцянки, яку вона дала мені колись давно в замку Аберон.

Ерагон спохмурнів і глянув через плече в кімнату, де сиділа заклопотана своїм вишиванням Елва. Попри те, що вони вже багато чого пройшли разом, він і досі не знав, чи можна цілком довіряти цій дівчинці. Він побоювався, щоб вона раптом не стала маніпулювати Насуадою з якоюсь корисливою метою.

Насуада легко торкнулась його руки:

— Тобі не слід хвилюватися за мене, Ерагоне. Я знаю себе надто добре, щоб вона могла вивести мене з рівноваги, навіть коли б захотіла це зробити. Мене не зумів зламати навіть Галбаторікс… Невже ти гадаєш, що мале дівча може це зробити?

Вершник перевів погляд на королеву:

— Так.

Насуада знов посміхнулася:

— Я ціную твою турботу, але в цьому разі вона безпідставна. Дозволь мені насолодитися гарним настроєм. Поділитися своїми підозрами ти зможеш і трохи пізніше.

— Гаразд, — голос Ерагона пом’якшав. — Я радий, що ти добре почуваєшся.

— Дякую тобі. Так воно і є… Сапфіра й Фірнен усе ще пустують одне з одним, як і раніше? Чомусь я їх не чую.

— Вони тепер десь над виступом, — щоки Вершника порожевіли, коли він торкнувся свідомості Сапфіри.

— Ясно, — Насуада склала руки на кам’яній балюстраді, верхня частина якої була вирізьблена у формі квітучих ірисів. — Так чому ти хотів зі мною зустрітися? Ти вже щось вирішив щодо моєї пропозиції?

— Вирішив.

— Чудесно! Тоді ми повинні швиденько обдумати наші найближчі плани. Я вже…

— Я вирішив сказати «ні».