Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 463

— Це ж чому?

Вершник похитав головою:

— Ти знаєш відповідь на це так само добре, як і я. Я став надто могутній. Поки я тут, твоя влада… і, звісно ж, влада Арії, Орика й Орина завжди буде не надто надійною. Якби я тільки схотів, то майже кожен у Сурді, Тейрмі й у твоєму власному королівстві пішов би за мною. А коли на моєму боці ще й Елдунарі, то немає нікого, хто зміг би виступити проти мене, включно з Мертагом і Арією.

— Але ж ти ніколи б не повстав проти нас. Ти не такий…

— Не такий?.. Невже ти справді вважаєш, що за всі роки, що я проживу — а в мене може бути дуже довге життя, — я жодного разу не спробую втрутитись у перебіг подій у країні?

— Якби ти так зробив, я впевнена, що на те була б поважна причина, і ми були б вдячні тобі за допомогу.

— Чи були б? Поза сумнівом, я б вірив у те, що моє втручання виправдане, але саме в цьому й полягає небезпека. Правда ж? Віра в те, що ти знаєш краще за інших, що треба робити, та ще й така влада, котра спонукає тебе діяти. Ясна річ, заради блага більшості… А що якби я помилився? Хто б тоді зупинив мене?.. Я міг би закінчити так, як Галбаторікс, попри всі мої найкращі наміри. Моя сила й влада змушує людей погоджуватися зі мною. Я вже побачив це по всій Імперії… Якби ти була на моєму місці, скажи: чи змогла б ти протистояти спокусі втрутитися в якісь події, нехай тільки трішки, заради того, щоб було краще?.. Насуадо, моя присутність тут порушує рівновагу речей. Якщо я не хочу перетворитись на того, кого буду ненавидіти, я маю залишити країну.

Насуада підвела голову:

— Я могла б наказати тобі лишитися.

— Сподіваюся, ти не зробиш цього. Бо я хотів би попрощатися по-дружньому, а не гніваючись.

— То ти тепер не підлягатимеш нікому, окрім себе?

— Я підлягатиму Сапфірі й власному сумлінню, як робив це завжди.

Кутики губ Насуади опустилися:

— Людина сумління — це найнебезпечніший у світі тип.

Знову запала мовчанка — дзюрчала лиш вода у фонтані.

— Ерагоне, — озвалася нарешті королева, — скажи мені: ти віриш у богів?

— У яких богів? Їх багато.

— У будь-яких. В усіх. Ти віриш в якусь вищу силу?

— Не в Сапфіру? — Вершник посміхнувся, хоч Насуада, навпаки, спохмурніла. — Вибач, — продовжив він за мить. — Я не знаю, можливо, вони існують. Я бачив… Я не впевнений, але, можливо, я й справді бачив божество гномів Гунтеру в Тронжхеймі, коли коронували Орика. Та якщо боги існують, я не дуже високої про них думки, якщо вони так довго залишали на троні Галбаторікса.

— Можливо, ти був їхнім знаряддям, для того, щоб його усунути. Ти ніколи про це не думав?

— Я — знаряддя? — зареготав Ерагон. — Не знаю. Може, воно й так… Тільки мені здається, вони не надто переймаються тим, живі ми чи мертві.

— Звісно. Чому б вони мали цим перейматися? Вони боги… Але я питаю: ти поклоняєшся комусь із них?