Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 459

Більше ніж будь-коли Ерагона вабило до ельфійки. Обмін іменами створив між ними новий зв’язок, але що то був за зв’язок, Вершник до кінця не розумів, і це породжувало в ньому відчуття вразливості. Тепер Арія бачила його з усім добрим і злим, що в ньому було. І вона не відсахнулася від нього — вона сприйняла його таким, яким він був насправді. Більше того, тепер вона бачила всю глибину його почуттів до неї, і це теж не відштовхнуло її.

Ерагон довго думав, питати чи не питати її про це, і ніяк не міг наважитись. Нарешті, після тривалої мовчанки, він таки набрався духу й спитав:

— Аріє, що з нами буде?

Вона здригнулась. Вершник добре бачив, що ці слова стривожили її.

— Я не знаю… — відповіла ельфійка, ретельно добираючи слова. — Я повинна була б сказати «нічого», але… Зрештою, ти ще такий молодий, а почуття — це плинна річ. Років за десять, а то й за п’ять ти можеш і не відчути того, що відчуваєш зараз.

— Ні. Мої почуття не зміняться, — впевнено відповів Ерагон.

Вона глянула йому в очі довгим уважним поглядом.

— Якщо не зміняться, — тепер її голос звучав тепло, — тоді… можливо, з часом… — ельфійка торкнулась рукою його обличчя. — А тепер ти не можеш чекати від мене чогось більшого. Я не хочу зробити помилку в наших стосунках, Ерагоне. Ти надто багато важиш і для мене, і для всієї Алагезії.

Він спробував посміхнутись, але вийшла радше гримаса.

— Але… у нас немає аж так багато часу, — тільки й сказав він.

Арія спохмурніла:

— Що ти маєш на думці?

Він потупив очі, намагаючись придумати, як розповісти Арії про свої плани. Так нічого й не вигадавши, Вершник сказав просто, немов говорив із самим собою. Спершу він пояснив, з якими труднощами вони із Сапфірою зіткнулися, розшукуючи безпечне місце для яєць та Елдунарі, потім розповів про намір Насуади створити групу магів, щоб установити контроль над кожним чарівником-людиною. А насамкінець Ерагон сказав:

— І з огляду на все це, ми із Сапфірою вирішили, що повинні залишити Алагезію й вирощувати драконів деінде, далеко від людей. Так буде краще і для нас, і для драконів, і для Вершників, і для всіх рас Алагезії.

— А Елдунарі?.. — Арія була вкрай збентежена.

— Елдунарі також не можуть тут залишитися. Вони ніколи не будуть у безпеці, навіть в Елесмері. Доки вони залишатимуться в цій країні, завжди знайдеться той, хто спробує викрасти їх чи використати для здійснення власних задумів. Ні, нам потрібне інше місце, таке, як Вройнгард. Місце, де ніхто не зможе знайти драконів, щоб зашкодити їм, і де молодняк та дикі дракони, у свою чергу, не зможуть зашкодити комусь іншому, — Ерагон знову спробував посміхнутися, і в нього знову нічого не вийшло: — Саме тому я й казав, що в нас немає часу. Ми із Сапфірою збираємось відлетіти, як тільки випаде нагода. І якщо ти залишишся… я не знаю, чи ми побачимо колись одне одного знов.

Арія глянула на фаіртх, який вона все ще тримала в руках. Здається, її тривога стала ще більша.

— Ти відмовишся від корони, щоб піти з нами? — спитав Ерагон, хоч і знав відповідь наперед.

Вона підвела очі:

— А ти відмовишся від Елдунарі та яєць драконів?