Читать «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» онлайн - страница 490
Орест Субтельний
Проте значно більшу тривогу в світі викликала конфронтація Росії та України з приводу ядерних озброєнь. Ще до розпаду СРСР Москва і Вашінгтон уклали договір про зменшення їхніх ядерних арсеналів. З утворенням СНД Україна проголосила про своє бажання перевести ядерну зброю зі своєї землі в Росію для ліквідації (до цього вона була третьою ядерною державою світу). Однак в обмін на повне і добровільне ядерне самороззброєння вона вимагала адекватної фінансової компенсації та гарантій безпеки. Оскільки така позиція загрожувала виконанню угод, вже досягнутих Вашінгтоном і Москвою, обидва були невдоволені нею.
Не менш складною проблемою, яка підсилювала напруженість між Росією і Україною, було питання про природу СНД. Москва неприховано дивилася на СНД як на наддержавне утворення зі своєю бюрократичною структурою, яка б координувала військову, політичну і особливо економічну сфери діяльності більшості колишніх республік СРСР. Але Київ, побоюючись, що в такій організації Росія перехопить домінуючу роль, вважав за краще бачити в СНД засіб «цивілізованого розлучення» з колишнім СРСР або форму для обговорення спільних, головним чином економічних, проблем. Президент Кравчук явно не бажав того, щоб ця організація будь-яким чином обмежувала незалежність України, загрожувала її суверенітетові.
Улітку 1992 р. у розв’язанні деяких із цих загрозливих протиріч був досягнутий певний прогрес. У червні і серпні Кравчук і Єльцин зустрілися в Криму і вирішили встановити подвійний контроль над Чорноморським флотом на п’ять років. На початку 1993 р. Київ і Москва нарешті домовилися про розділ зовнішніх боргів і вкладень, а також про економічне співробітництво. Деякі зрушення відбулися і в питанні про ядерне роззброєння. Втім, у розв’язанні складного і делікатного завдання перебудови давніх нерівноправних взаємин між Росією і Україною залишається ще багато того, що потребує подальшої праці.
