Читать «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» онлайн - страница 488

Ситуація, в яку потрапили Україна та інші колишні радянські республіки, у певному розумінні унікальна. Коли у XX ст. будь-де виникали незалежні держави, головною турботою для них ставав перехід від нерозвинутого до розвинутого суспільства. Проте більшість колишніх радянських республік якраз належить до досить розвинутих суспільств. І саме в цьому полягає проблема. Розвивалися вони як складові єдиного політичного і економічного організму, який тісно зв’язував їх та існував саме для цього. Отже, розрив міріадів зв’язків, особливо економічних, — вкрай болюча травма для колишніх республік. Процес повного переформування суспільства, котрий відбувається одночасно з виходом із Союзу, має на меті те, що молоді держави зможуть ефективно діяти в новому світі, де домінують демократії з розвинутою ринковою економікою. Проте переформування вже існуючих, але розладнаних структур є справою значно складнішою, ніж створення нових.

Політичні аспекти. Післясерпневий шлях розвитку України пролягає довкола головних питань: незалежність та економічна криза. Що стосується першого, то зміни, які відбулися в цін царині, є дійсно епохальними. Але від проголошення незалежності до наповнення її реальним змістом, як завжди, лежить велика відстань.

На 1 грудня був призначений референдум, який мав дати відповідь — чи підтримує населення України Акт про незалежність. На цей день були також призначені вибори президента України. Отже, український народ мав безпрецедентну можливість обрати шлях розвитку і того, хто очолить його на цьому шляху.

 Восени 1991 р. швидко набували сили чинники, які значно сприяли вибору незалежності. Вони підсилювалися як історичними аргументами, так і більш актуальними міркуваннями. До цього часу українці тільки й чули про переваги, які вони мали, живучи в Радянському Союзі. Тепер вони дізналися про ту величезну ціну, що їм довелося сплачувати за нав’язаний їм досвід імперського життя. Викриття злочинів сталінізму, особливо голодомору 1932—1933 рр., різко загострило невдоволення Москвою, яке піднялося після чорнобильської катастрофи. Але для більшості громадян, можливо, найбільш вагомим аргументом на користь незалежності була думка, що їхня родюча земля дасть їм набагато більше можливостей для процвітання, якщо звільняти її від експлуататорських обіймів Москви. Навіть комуністи мали підстави голосувати за відокремлення, сподіваючись таким чином ізолювати себе від Росії, де Єльцин загрожував партії переслідуванням за її злочини. Приклад прибалтійських республік, що вже вийшли з СРСР, також спонукав українців зробити те ж саме. Таким чином, ідея незалежності, яка протягом довгого часу вважалася утопічною, перетворилася на логічну і цілком реальну.

Референдум 1 грудня став ще однією історичною віхою. 90 % його учасників віддали свої голоси за незалежність — це перевершило найоптимістичніші прогнози. Не менш несподіваним і надихаючим став той факт, що переважна більшість росіян, євреїв, угорців, поляків та інших представників неукраїнських народів, а також жителів русифікованих східних та південних областей також проголосували за незалежність. На президентських виборах вражаючу більшість в 62 % голосів одержав Леонід Кравчук, а його головний суперник, колишній дисидент Вячеслав Чорновіл, за результатами посів друге місце. Голосування, яке проходило в умовах спокою і порядку, не залишило жодних сумнівів щодо того, чого бажає народ, принаймні в той момент.