Читать «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» онлайн - страница 486

Проте, з іншого боку, роки перебудови мало що дали з погляду конкретних структурних змін у радянському суспільстві. Як зауважувалося раніше, комуністи й надалі домінували в соціальній, економічній та політичній ієрархії. Здавалося, що вони в будь-якому випадку не втратять свого: якщо реформи обмежаться мінімумом, вони залишаться на своїх привілейованих позиціях; якщо ж буде впроваджено ринкову економіку, вони й тоді скористуються своїми перевагами. Непохитною залишалась тиранія бюрократії. Дедалі частіше роздратованого споживача зустрічали порожні полиці крамниць. А ціни на будь-які товари усе зростали і вже сягали тривожного рівня. Тому зовсім не дивно, що великі групи населення, особливо менш освічені робітники і селяни, не кажучи вже про комуністів-ортодоксів, здавалося, були готові до повернення на старі рейки.

Проте національно свідомі українці могли вказати і на деякі позитивні моменти цього періоду. Підтримка ідеї українського суверенітету приходила навіть з несподіваних місць. У характерній для нього обережній і обачливій манері Леонід Кравчук дедалі частіше висловлював свою прихильність до самовизначення України. Невелика, але зростаюча фракція комуністів — прихильників суверенітету з’явилась у парламенті, представляючи новітній варіант націонал-комуністів 1920-х. Нарешті, як показав референдум 17 березня 1991 р., навіть багато росіян та представників інших народів України були не проти суверенітету, якщо б він покращив їхнє життя.

Певні позитивні зрушення відбувалися і на міжнародному рівні. 3 покоління в покоління світ майже нічого не знав і не чув про Україну і українців. Однак коли очевиднішим ставало те, що СРСР розпадеться, прагнення його другої найбільшої республіки, яка за своїми розмірами і населенням дорівнювала великим країнам Європи, викликали зростаючий інтерес. Свідоцтвом цього, зокрема, став візит до Києва в липні 1991 р. президента США Джорджа Буша. Втім, президент, виступаючи в українському парламенті, розчарував багатьох із слухачів, прочитавши лекцію про небезпеку націоналізму і сепаратизму.

Та все ж улітку 1991 р. суспільство було охоплене загальним почуттям апатії, яке весь час поглиблювалось. Продовжувався спад економіки, з’являлася навіть непевність щодо її спроможності забезпечити населення наступної зими. Тим часом у політичному житті України вимальовувалися три ключових теми: проект нової Конституції, вибори президента і найважливіша — новий союзний договір, який мав надати республікам набагато більше прав в перебудованому докорінним чином і децентралізованому Радянському Союзі. Важко було перебільшити значення цього договору дня України: питання стояло про те, чи зможе вона стати повноцінною, суверенною і незалежною державою, чи ні. Ставало цілком зрозумілим, що наближається час переломних рішень і він вже не за горами. Залишалось невизначеним тільки те, хто прийматиме ці рішення і як вони будуть здійснюватися.