Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 41

В. Спасович називав такі ознаки продовжуваного злочину, як: а) багаточисельність злочинних дій; б) кожна окрема дія має бути злочином чи замахом на нього; в) ці дії мають бути однорідними, належати до одного злочину і порушувати один і той же кримінальний закон; г) всі злочинні діяння можуть бути віднесені на рахунок одного злочинного наміру і розглядатися як його здійснення.

Водночас у науці існували і протилежні думки, автори яких заперечували навіть існування продовжуваного злочину, вважаючи його видом сукупності. Так, О.Ф Кістяківський писав, що до видів сукупності злочинів належать: а) ідеальна; б) реальна; і в) продовжуваний злочин. А.А. Піонтковський (батько) займав проміжну позицію, стверджуючи, що в одних випадках продовжуваний злочин є видом складного одиничного злочину, а в інших — різновидом сукупності злочинів. При цьому він вказував, що думка, згідно з якою продовжувана злочинна діяльність є спеціальним випадком сукупності злочинів «більш правильна, більш наближена до істини, більш відповідає природі продовжуваної злочинної діяльності».

У радянському кримінальному праві поняття продовжуваного злочину було закріплено вже в згадуваній тут постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів». Однак лише з середини 40-х років минулого століття спостерігається посилення цікавості до дослідження вказаного питання наукою кримінального права. На думку А.М. Рішелюка. цю тенденцію можна пояснити низкою причин: з одного боку, це закріплення в нормах кримінального закону кваліфікуючих ознак (повторності, неодноразовості), яких майже не існувало в законодавстві 20-30-х років, а з іншого, — все більш широким застосуванням таких кваліфікуючих ознак, як великий і особливо великий розмір розкрадань.

Як бачимо, поняття продовжуваного злочину виявилося тим засобом, за допомогою якого можна було вирішити проблеми співвідношення і розмежування вищезазначених кваліфікуючих ознак, дати більш точну кваліфікацію вчиненого, призначати покарання, що є адекватним суспільній небезпечності злочину.

У той же час у сучасній науці кримінального права немає одностайності при визначенні змісту цього поняття та його ознак.

М.І. Бажанов, В.П. Малков під продовжуваним злочином розуміють злочин, що складається із низки тотожних злочинних діянь, які спрямовані до спільної мети і утворюють в цілому єдиний злочин. На думку Малкова В.П., особливістю таких діянь є те, що вони вчиняються не безперервними, а поновлюваними в часі діями, кожна з яких не має характеру самостійного злочину, а є етапом здійснення одного й того самого злочинного діяння.

П.К. Кривошеїн вказує, що продовжуваний злочин є сукупністю (двох чи більше) юридично тотожних правопорушень, які посягають на об’єкт, конкретизований предметом і місцем їх вчинення, причому кожний із цих елементів, взятий окремо, не утворює самостійного злочину.