Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 40

Аналогічної помилки у визначенні виду вчиненого злочину припустився Носівський районний суд Чернігівської області, який визнав П. винним у тому, що він у ніч на 27 липня 2002 р. проникнув на присадибну ділянку Д., звідкіля викрав коробочки маку, які містять морфін та кодеїн і належать до наркотичних засобів, які зберігав без мети збуту за місцем проживання та які вилучив дільничний інспектор 30 липня 2002 р.

У вироку суду було зазначено, що, оскільки в цьому випадку засуджений вчинив не окремі злочини щодо різних наркотичних засобів, а один продовжуваний (підкреслено авт.) злочин, а саме: викрадення наркотичного засобу з наступним його зберіганням без мети збуту, його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК.

Із наявністю триваючого злочину пов’язані певні правові наслідки.

Зокрема, строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) за такі злочини починають спливати (відраховуватися) лише після припинення триваючого злочину з тих чи інших підстав. Положення про зворотну дію більш м'якого закону (ст. 5 КК) застосовуються до триваючих злочинів лише в тому випадку, якщо вони були припинені до набрання цим законом чинності. Застосування амністії (ст. 86 КК) не розповсюджується на триваючий злочин, якщо він був закінчений (або припинений) після видання Закону про амністію (незважаючи на те, що розпочався цей злочин до видання відповідного Закону). Ось чому в процесі кваліфікації вчиненого діяння важливо визначити чи притаманні йому ознаки триваючого злочину.

Розділ 4. Продовжуваний злочин

4.1. Наукові підходи до визначення поняття продовжуваного злочину

Поняття продовжуваного злочину було запозичено із Європи російським дореволюційним кримінальним правом і широко використовувалось теорією і судовою практикою. В Уложенні 1845 р. продовжувані злочини називались «поновлюваною злочинною діяльністю», а Урядовий Сенат в 1892 році, постановляючи рішення з конкретної справи, дав трактовку цього поняття, як такого діяння підсудного, «що є результатом одного й того самого наміру, спрямоване до одної мети, що досягається одним і тим же способом, і складає один продовжуваний злочин».

Приблизно таке саме визначення містила і наука кримінального права тих часів. Зокрема, М.С. Таганцев зазначав, що «для поняття продовжуваного злочину необхідно, щоб всі діяння підсудного були втіленням одного й того самого злочинного наміру, а єдність різних об'єктивних умов: об'єкта, часу, місця та способу дії, може слугувати тільки доказом єдності наміру».

М.Д. Сергєєвський вважав, що продовжуваний злочин є низкою актів, з котрих кожен, взятий окремо, містить у собі повний склад злочинного діяння і може розглядатись як закінчена дія, однак визнається одним злочинним діянням і інкримінується як таке, а не як сукупність злочинних діянь. Як приклад такого злочину М.Д. Сергєєвський наводить щоденне викрадення із особистої бібліотеки по одній книзі.