Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 43

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» (п. 7) зазначається, що «зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів або два чи більше актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину».

У постанові Пленуму Верховного Суду від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» (п.12) наголошується: «вчинені в різний час діяння, що полягали в ухиленні від сплати різних видів податків, зборів, інших обов'язкових платежів або сплаті їх у неповному обсязі, необхідно кваліфікувати залежно від наявності чи відсутності в них ознак єдиного продовжуваного злочину.

Якщо ці діяння охоплювались єдиним умислом (тобто мав місце продовжуваний злочин — авт.) — не сплачувати певні види податків, зборів, інших обов’язкових платежів, розмір коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, потрібно обчислювати виходячи із загальної несплаченої суми і залежно від її розміру кваліфікувати вчинене за відповідною частиною ст. 212 КК».

Фактично про наявність продовжуваного злочину йдеться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», в п. 14 якої зазначено: «Якщо умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або поборів, данини, тощо), то її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК».

Таким чином, наразі ні в кого не викликає сумнівів, що поняття продовжуваного злочину є потрібним і виправданим не лише з теоретичної, а й з суто практичної точки зору.

Головним соціальним фактором, який обумовлює існування продовжуваного злочину є особливості злочинної поведінки особи, «можливість людини вчиняти аналогічні умисні злочинні діяння, об'єднані єдністю мотивації, загальною метою і тісним внутрішнім зв'язком». Як правило, єдність продовжуваного діяння визначається тими завданнями, які перед собою ставить особа. Якщо завдання складне, і для його вирішення суб’єкт вчинює декілька самостійних актів зовнішньої поведінки, які об’єднані єдиним наміром, то кожний з таких актів не має самостійного правового значення, а розглядається як етап, операція, засіб, спосіб реалізації кінцевої мети. Варто погодитися із думкою А.М. Ораздурдиєва, що «продовжувана злочинна діяльність є своєрідною формою динамічної та такої, що розвивається, діяльності людини, характерною особливістю якої є здатність прогресувати в масштабах шкоди, що спричиняється об’єкту. Який би злочин не вчинявся у формі продовжуваної злочинної діяльності, його кінцевий результат ніколи не в змозі залишатися тотожним результату окремо взятого злочинного акту».