Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 19

Згідно із оприлюдненими даними, в 1988 році тільки в УРСР понад двісті осіб, що займались індивідуальною трудовою діяльністю, зазнали нападів і насильства з боку злочинців. Понад 600 осіб були затримані за цей вид злочинної діяльності.

У свою чергу, розповсюдження вимагання яскраво висвітлило й іншу проблему: неефективність чинного законодавства у боротьбі з цим злочином. У ст. 144 КК УРСР 1960 р. не були передбачені найбільш типові для вимагання майна кваліфікуючі ознаки: повторність, вчинення групою осіб, застосування насильства, та й санкція (до трьох років позбавлення волі) явно не відповідала підвищеній суспільній небезпечності таких діянь.

Таким чином, нагальну потребу в посиленні кримінальної відповідальності за вимагання обумовили різноманітні фактори, передусім. соціальні, економічні, правові тощо, у зв'язку з чим 6 березня 1989 р. Президія Верховної Ради УРСР видала відповідний Указ, яким була істотно посилена кримінальна відповідальність за вимагання, а також з'явились нові конструкції найбільш типових одиничних злочинів: «вимагання, поєднане із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я» і «вимагання, поєднане із застосуванням насильства, небезпечним для життя і здоров'я» (відповідно частини 2 статей 86², 144; частини 3 ст. 86², 144 КК УРСР).

У КК України 2001 р. «вимагання, поєднане із насильством, що є небезпечним для життя і здоров'я» (ч. 3 ст. 189 КК) і «вимагання, поєднане із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження» (ч. 4 ст 189 КК) також визнаються одиничними злочинами, які не потребують кваліфікації за сукупністю.

Подібних прикладів можна навести дуже багато. Усі вони наочно свідчать, що саме виникнення нових специфічних форм небезпечної поведінки і необхідність захисту від них суспільних відносин, спонукають законодавця до формулювання нових видів одиничних злочинів.

1.2.2. Визначення поняття одиничного злочину

Розглянувши критерії єдності злочинного діяння, можна перейти до визначення поняття одиничного злочину. В науковій літературі ці визначення є різноманітними.

Наприклад, А.А. Герцензон зазначав, що одиничний злочин це є діяння, яке «вкладається в ознаки, передбачені відповідною нормою Особливої частини КК».

М.І. Бажанов вказував, що одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом в якості одного самостійного складу злочину.

Із точки зору Р.Б. Петухова, під одиничним злочином слід розуміти одне чи декілька суспільно небезпечних діянь (випадків бездіяльності), які охоплюються ознаками одного складу злочину.

В.В. Кузнецов та А.В. Савченко під одиничним злочином теж розуміють діяння, передбачене КК України як окремий самостійний склад злочину.

Законодавчий опис ознак одиничного злочину наводиться і в КК окремих зарубіжних країн. Так, у ст. 28 КК Республіки Молдова одиничний злочин визначається як «дія (бездіяльність) або сукупність дій (бездіяльності), що кваліфікуються відповідно до положень однієї норми кримінального закону».