Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 18

Таким чином, правовий критерій завжди обумовлюється соціальним, останній і є для законодавця визначальним при становленні меж злочинної поведінки і визнанні діяння одиничним (єдиним) злочинам.

Прикладом, що підтверджує сформульовану тезу, може стати таке діяння, як вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Цей склад злочину вперше з'явився в КК УРСР 1927 р. після прийняття Указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1959 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство». У ст. 138 КК, поряд із вбивством з метою приховати або полегшити інший злочин, окремим пунктом (п. «в» ст. 138 КК УРСР 1927 р.) була передбачена відповідальність за вбивство при зґвалтуванні. Дана новела закону пояснювалася тим, що вчинення зґвалтування в реальній дійсності нерідко супроводжувалося позбавленням життя потерпілої (причому, як у процесі зґвалтування, так і після нього) з метою помсти за вчинений опір або з метою приховання слідів цього злочину, тобто мало місце поєднання цих діянь саме в такому сполученні. Виходячи з цього, законодавець визнав за необхідне передбачити відповідальність за новий одиничний злочин, в якому врахував ознаки двох окремих злочинів — вбивства і зґвалтування.

Необхідність правового врегулювання нових форм злочинної діяльності також обумовила встановлення кримінальної відповідальності за вимагання, поєднане із насильством (ч. 2 і 3 ст. 86² і ч. 2 та ч. 3 ст. 144 КК УРСР 1960 р.). склад якого було сконструйовано як одиничний складений злочин.

Простий склад цього злочину здавна був відомий кримінальному праву. Однак його питома вага в структурі злочинності тривалий час залишалася не істотною. Стаття 144 КК УРСР 1960 р., порівняно з іншими нормами щодо відповідальності за насильницькі посягання на власність, майже не застосовувалася. Певною мірою це пояснювалось тим, що за радянських часів здирники здебільшого діяли у сфері «тіньової економіки», жертвами їх злочинної діяльності були переважно різні ділки, спекулянти, валютчики, через що вимагання носило окритий, латентний характер.

Утім, із розвитком ринкових відносин і появою таких економічних явищ, як індивідуальна трудова діяльність, кооперація, оренда, що почали активно розвиватися із середини 80-х років минулого століття, криміногенна ситуація значно змінилася. Швидкими темпами «розквітло» вимагання, що вчинялось організованими групами із застосуванням насильства, як правило, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих. Найбільшу розповсюдженість такі діяння отримали у великих містах і регіонах із великим обігом грошових коштів та сировинних ресурсів.

За нових умов господарювання здирники (інакше їх називали «рекетири») стали орієнтуватися на отримання злочинним шляхом частини прибутків «індивідуалів» і кооператорів, використовуючи при цьому нахабні, цинічні, насильницькі методи. Рекет перетворився в найнебезпечнішу форму організованої злочинності.