Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 17

Наприклад, службова особа, зловживаючи владою, порушила недоторканність житла громадян. Це діяння одночасно містить ознаки одразу двох складів злочинів, передбачених і ст. 364, і ч. 2 ст. 162 КК, однак кваліфікація в цьому випадку буде здійснюватись тільки за ч. 2 ст. 162 КК, яка є спеціальною нормою стосовно ст. 364 КК.

Можлива і протилежна ситуація, коли декілька одиничних злочинів, тобто їх множинність, кваліфікуються лише за однією нормою КК, що має місце у випадках повторності тотожних злочинів, коли, наприклад, особа вчиняє у різний час декілька закінчених кишенькових крадіжок, які (за відсутності у вчиненому інших кваліфікуючих ознак окрім повторності) кваліфікуються лише за однією нормою — ч. 2 ст. 185 КК.

На нашу думку, врахування тільки юридичного критерію дещо звужує поняття одиничного злочину. Злочин відбувається в реальній дійсності, склад злочину — це лише юридичне поняття про злочин. Але це поняття завжди є соціально обумовленим. Ось чому при визначенні єдності злочинного діяння слід базуватися на двох критеріях: юридичному і соціальному. Одиничний злочин конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, і, передусім, типовості цього діяння, єдності його об'єктивних і суб'єктивних ознак Саме сполучення типових ознак, на думку МЛ. Бажанова, дає підстави законодавцю визнати діяння одиничним злочином, який охоплюється відповідною нормою закону.

Такий підхід до з'ясування сутності одиничного злочину в літературі підтримується багатьма авторами, наприклад, такими, як В.Ф. Дьомин. Г.Г. Криволапов, В.М. Кудрявцев, В.П. Малков, Ю.Є. Пудовочкин, Т.Г. Черненко. Вони погоджуються, що єдність злочинного діяння визначається як межами кримінально-правової норми, так і соціальним змістом вчинених дій. Зокрема В.П. Малков вказував, що без урахування соціального змісту вчинених дій, які лежать у підставі злочину, неможливо вирішити питання щодо одиничного злочину чи множинності злочинних діянь. Єдність злочинного діяння визначається соціальною сутністю вчинених дій, а також межами диспозиції кримінально-правової норми Особливої частини кримінального закону. Законодавець криміналізує діяння і визначає конструкцію його складу, виходячи із особливостей суспільно небезпечної дії (чи бездіяльності), що відбуваються в об'єктивній дійсності. Він також вирішує, за яких обставин множинність діянь не потребує окремої кваліфікації, а може бути об'єднана в межах однієї кримінально-правової норми.

Досить влучно з цього приводу висловився академік В.М. Кудрявцев, який зазначав, що у підставі визнання того чи іншого вчинку або групи людських вчинків одиничним злочином, а отже і у підставі конструкції норми Особливої частини КК, що його передбачає, містяться соціальні властивості цих вчинків, Ними, зокрема, є розповсюдженість, повторюваність, типовість, підвищена суспільна небезпечність саме такого комплексу діянь і шкідливих наслідків, який і знаходить своє закріплення в цій нормі.