Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 14

В. Спасович заперечував ознаки триваючого злочину, а саме його властивість до безперервності. На його думку, «якщо припустити поняття триваючого злочину, то під це поняття потрібно підвести і крадіжку, коли злодій не повернув викраденого і постійно користувався ним, або коли він використав на свою користь гроші, виручені продажем викраденого». Всі випадки, де поведінка суб’єкта мала більш-менш триваючий характер, цей автор відносив до продовжуваних злочинів.

1.2. Концепції одиничного злочину в сучасній теорії кримінального права

1.2.1. Сучасні наукові підходи до визначення критеріїв єдності злочину

Одним із важливих аспектів у вивченні одиничних злочинів є правильне розуміння і застосування такої філософської категорії як сутність явища. Під сутністю розуміють «головну, внутрішню, відносно стійку сторону предмета (або сукупність його сторін і відносин), яка (які) визначають природу цього предмета». У визначенні і аналізі ознак того чи іншого явища необхідно завжди відображати його сутність. Для цього потрібно виокремити лише істотні ознаки, які характерні для явища в цілому, так і для окремих його різновидів.

Вивчення сучасних наукових праць, в яких у тих чи інших аспектах розглядаються одиничні злочини, свідчить, що в теорії і практиці кримінального права дотепер немає єдності поглядів на їх сутність та ознаки. А це, в свою чергу, негативно впливає на застосування кримінального закону.

Як і в дореволюційній літературі, наразі існує декілька наукових підходів до визначення поняття одиничного злочину, причому з тими чи іншими застереженнями, їх також можна віднести до об’єктивних, суб’єктивних чи змішаних.

Так, одні автори за критерій єдності злочину обирають єдність його об’єктивних ознак. Наприклад, М.Д. Дурманов вказував на обов’язкову єдність діяння і наслідку в одиничному злочині, зазначаючи. що «окремий злочин, взагалі, відповідає окремому реально вчиненому діянню, найчастіше спільно з наслідком». Даний підхід по суті є модифікацією відомої позиції німецького криміналіста Ф. Ліста, який вважав, що єдність злочину залежить від кількості діянь: одне діяння — один злочин.

Зауважимо, що, дійсно, одному суспільно небезпечному діянню найчастіше відповідає один злочин, проте іноді відбувається гак. що один злочин вчиняється низкою однорідних чи різнорідних дій. До того ж законодавець не завжди дотримується даного принципу, і деякі склади злочинів можуть містити у собі два чи більше діяння (наприклад, п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Отже точка зору М.Д. Дурманова з позицій сучасного кримінального законодавства може бути піддана критиці.

М.Й. Коржанський висував інший критерій єдності злочину — єдність об'єкта посягання. В одній із своїх робіт автор зазначав наступне: «Одиничний злочин, з одного боку, і сукупність злочинів, з іншого, — розрізняються головним чином, ознаками, що характеризують об’єкт злочину». На його думку, якщо вчинене діяння є посяганням на два різних самостійних безпосередніх об’єкта кримінально-правової охорони, то воно утворює сукупність злочинів. Однак, як відомо, кримінальне законодавство містить норми, що передбачають відповідальність за посягання на два чи більше об'єкти, і такі діяння все одно визнаються одиничними злочинами. Вказані діяння в літературі навіть отримали назву багатооб'єктних (або поліоб'єктних) злочинів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) спричиняє шкоду відносинам власності і здоров'ю потерпілого; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) посягає на відносини власності і авторитет державного апарату тощо. З іншого боку, єдність (спільність) об’єкта може мати місце при деяких видах множинності злочинів, наприклад, при повторності. Таким чином, визнання за критерій єдності злочину лише його об'єктивних ознак, на наш погляд, є не зовсім коректним.