Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 13

Непослідовність поглядів М.С. Таганцева на сутність одиничного злочину надала йому підстави розглядати ідеальну сукупність злочинів як вид одиничного злочину. Тому вчений зазначав: «в цих випадках винність особи залишається по суті єдиною, в дійсності воля особи спрямована на одне будь-яке порушення, що є начебто центром діяльності, а порушення інших норм має додатковий характер, і винний іноді й не думає про те, що його діяння містить посягання на декілька норм». А оскільки «єдність вини визначає і єдність караності», то це означає, що ідеальна сукупність має визнаватись єдиним злочином.

Однак навіть за умови єдності діяння при ідеальній сукупності не може бути єдиної вини, адже щодо кожного злочину в ідеальній сукупності існує окреме психічне ставлення суб'єкта. Ці спроби автора «підтягнути» ідеальну сукупність до поняття одиничного злочину навряд чи можна визнати вдалими. Втім, незважаючи на окремі суперечності, а також деяке спрощення наукових підходів, ідеї М.С. Таганцева щодо розвитку вчення про одиничний злочин були вагомим внеском у теорію кримінального права.

Спробу об'єднати положення об’єктивних і суб’єктивних теорій єдності злочину здійснив також професор Московського університету С.В. Познишев. За основу своєї теорії він взяв погляди А. Фейербаха на єдність об’єкта в одиничному злочині. «Єдність злочину передбачає перед усім єдність об’єкта, на який спрямоване посягання», — писав цей вчений. І далі продовжував: «...єдність дії передбачає одне спільне рішення піддати певному впливу даний об’єкт, навіть по частинам або в декілька прийомів». Очевидно під спільним рішенням у даному контексті С.В. Познишев мав на увазі суб'єктивні ознаки-вину, мотив тощо, однак ніяких наукових пропозицій як визначити в поведінці суб'єкта єдність вини він не висловлював.

До прихильників змішаних теорій єдності злочину належав відомий українсько-російський вчений А.Ф. Кістяківський. І хоча в своїх наукових пошуках цей криміналіст обмежувався дослідженнями тільки продовжуваного одиничного злочину, сутність його поглядів не викликає сумнівів. За його словами «для буття продовжуваного злочину потрібні наступні умови: а) єдність злочинного наміру і злочинної рішучості; б) одне й те саме право, на порушення якого спрямований злочинний намір; в) однохарактерність зовнішньої дії, шляхом якої вчиняється порушення цього права». Наведене визначення свідчить, що для обґрунтування сутності одиничного продовжуваного злочину, А.Ф. Кістяківський використовує як об'єктивні, так і суб'єктивні критерії.

Завершуючи розгляд даного питання зазначимо, що в кримінальному праві XIX — початку XX століття низка науковців (А.С. Жиряєв, В. Спасович та інші) взагалі не визнавали ніяких теорій єдності злочинів.

Зокрема А.С. Жиряєв вважав, що саме існування поняття продовжуваного злочину є логічною нісенітницею. «Невірно стверджувати, що цілком вчинений, тобто юридично закінчений злочин ще може бути продовжений після його завершення. Продовжується тільки розпочате, а не закінчене», — писав цей автор.