Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 11

М.Д. Сєргєєвський наполягав, що питання про те, чи є певна діяльність людини одною єдиною дією чи низкою самостійних дій, є quaestio facti (питанням факту) і рішення його має здійснюватися практичним шляхом у кожному окремому випадку.

Про єдність діяння на думку М.Д. Сергєєвського свідчать чотири наступних фактори: по-перше, це момент часу (він може і не бути єдиним); по-друге, це наявний зв'язок між дією і наслідком. Далі — це єдність способу дії. І, нарешті, — він зазначає, що декілька актів діяння є єдиними, «якщо вони проникнуті (просякнуті) одним суб’єктивним настроєм». Отже, навіть віддалені в часі окремі дії можуть створити єдину дію, якщо вони матимуть один суб’єктивний настрій.

Підсумовуючи погляди М.Д. Сергєєвського зазначимо, що головним у визначенні єдності злочину він, як і всі «суб’єктивісти» вважав оцінку вчинених дій самим суб’єктом. Діяння є єдиним лише тоді, коли сам суб’єкт сприймав його таким. Через це автор помилково включав до одиничних злочинів ідеальну сукупність і фактично стверджував суб’єктивно-оціночний погляд на природу одиничного злочину. Такий підхід не відбивав об’єктивної реальності, що і було головним недоліком всіх суб'єктивних теорій єдності злочину.

1.1.4. Змішані теорії єдності злочину

Поряд з об’єктивними та суб’єктивними теоріями єдності злочину в науці кримінального права XIX — початку XX століття існували також інші теорії, прихильники яких не абсолютизували окремі критерії, не розглядали одиничний злочин як абстрактне поняття, а переслідували суто утилітарну, практичну мету — знайти риси, що відмежовують такі злочини від випадків множинності. Так з’явилися так звані змішані теорії єдності злочину. Для кожного виду одиничного злочину науковцями обирались свої критерії єдності, якими могли бути як об’єктивні, так і суб'єктивні ознаки. Однак в якості абстрактного, так би мовити, універсального критерію проголошувалась єдність норми, єдність порушеного закону. До представників змішаних теорій, передусім, можна віднести видатного російського вченого професора М.С. Таганцева та менш відомого науковця початку XX століття С.К. Гогеля. Певною мірою змішаної теорії дотримувалися професори А.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев та деякі інші криміналісти.

Концепція одиничного злочину М.С. Таганцева спиралась на розроблену ним теорію норми як об’єкта злочинного посягання. При цьому під об'єктом злочинного посягання розумілась норма або в її «окремому, одиничному бутті», або у сполученні декількох норм в формі юридичних інститутів, або як юридичний порядок, що існує в суспільстві в цілому. Кожен злочин, на думку М.С. Таганцева, порушує правові норми не як абстрактні величини, «а в їх реальному існуванні, тобто у формі дійсних прав чи благ, що базуються на цих нормах». Отже злочин це є «посягання на норму в її реальному бутті», тобто «єдина більш менш точно окреслена дія особи, що посягає на норму, і єдина, також чітко визначена норма як предмет посягання».