Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 125

Крім того, відсутність прогалин та цілісність правового регулювання можуть забезпечити тільки такі правові інститути, які містять загальні (так би мовити, об'єднувальні) положення, що розповсюджуються на всю групу норм, які до них входять. Щодо відсутності колізій у праві, яку, на думку В.І. Гоймана, начебто забезпечують інститути, то, як справедливо зазначає В.П. Коняхін. це є очевидна ідеалізація правових реалій, а існування правових інститутів, що містять внутрішні колізії — звичайне явище в праві.

У теорії правові інститути розрізняються за обсягом і змістом. Наприклад, кримінально-правовий інститут покарання регулює окрему групу суспільних відносин, а інститут добровільної відмови забезпечує регулювання однієї суспільної відносини.

За змістом інститути поділяються на прості і складні. Простий інститут, як правило, невеликий і не містить у собі інших структурних підрозділів. Складний (або комплексний) інститут є відносно великим і має у своєму складі більш дрібні самостійні утворення, які називають субінститутами.

Правовий інститут, що об'єднує групу інститутів і субінститутів у літературі називають генеральним інститутом.

Розглянуті теоретичні положення цілком розповсюджуються і на поняття кримінально-правового інституту, яким, на думку Е.С. Тенчова, є об’єктивно існуюча в середині галузі кримінального права сукупність кримінально-правових норм, що регламентують відповідальність за посягання проти групи однорідних суспільних відносин (інститути Особливої частини) або визначають принципи, функціональне призначення та підстави кримінальної відповідальності (інститути Загальної частини).

І.Я. Козаченко, який також виділяє інститути Загальної та Особливої частини, впевнений, що інститути Загальної частини виконують роль своєрідної кримінально-правової матриці: вони мають значення фундаментальних положень, які зумовлюють всю систему кримінального права, структуру його Особливої частини, коло її інститутів та перелік діянь, що визнаються злочинами.

Зауважимо, що погляди Е.С. Тенчова та І.Я. Козаченка на сутність кримінально-правового інституту поділяють не всі криміналісти. Зокрема, Ю.Є. Пудовочкін, Т.В. Кленова та інші вважають, що приписи Загальної частини КК самі по собі не можуть утворювати інститутів. Так, Т.В. Кленова вказує, що про інститути Загальної та Особливої частини можна говорити з певною мірою умовності, тому що норми і окремі правові приписи, що стосуються кожного інституту, як правило, виражаються в статтях, як Загальної, так і Особливої частин КК. В.П. Коняхін взагалі стверджує, що в структурі Загальної частини виділяються не правові інститути, а інститути кримінально-правових нормальних приписів, які є частинами кримінально-правових норм.