Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 124

Для з'ясування змісту кримінально-правового інституту, передусім, слід звернутися до загальнотеоретичних положень з цього питання.

У літературі із загальної теорії права майже одностайно зазначається, що будь-яка галузь права складається із особливих структурних утворень — правових (юридичних) інститутів, а її норми обов'язково належать до того чи іншого інституту.

У теорії права під правовим інститутом звичайно розуміють сукупність правових норм, які забезпечують цілісне, самостійне регулювання певної групи суспільних відносин. Іноді уточнюють, що інститут — це відокремлений комплекс правових норм, які є частиною галу зі права і регулюють певний вид суспільних відносин.

На думку С.С. Алексеева, правовий інститут (інститут права) — це порівняно невелика, усталена група правових норм, які регулюють певний різновид суспільних відносин. Якщо юридична норма є початковим елементом, «живою» клітиною правової матерії, то правовий інститут представляє собою первинну правову спільність.

С.С. Алексеев виділяє такі ознаки правового інституту: 1) наявність певної сукупності норм, яка має свою власну структуру; 2) специфічність юридичних конструкцій даної сукупності норм; 3) зовнішнє відокремлення даної групи норм; 4) забезпечення самостійного регулятивного впливу на певне коло суспільних відносин: 5) галузева чистота норм.

Дещо інший підхід до визначення правового інституту пропонує В.І. Гойман, який зазначає, що інституту притаманні такі риси. По-перше, це однорідність фактичного змісту, тобто кожний інститут призначений для регулювання самостійної та відносно відокремленої групи відносин або окремих вчинків людей.

Другою ознакою є юридична єдність правових норм, які утворюють єдиний комплекс, що виражається у спільних положеннях, специфічних правових поняттях і створює особливий, характерний для даного виду відносин, режим правового регулювання.

По-третє, ознакою інституту є нормативна відокремленість, тобто групування норм, що його утворюють, у главах, розділах, інших структурних частинах закону чи іншого нормативного акту.

По-четверте, це є повнота регульованих суспільних відносин, тобто інститут права містить у собі такий набір норм (дефінітивних, забороняючих, уповноважуючих тощо), який дає можливість забезпечити відсутність «прогалин» у відносинах, що ним регулюються, і не потрапляє у колізію з іншими структурними елементами системи права.

На нашу думку, більш прийнятним є визначення інституту, сформульоване С.С. Алексєєвим. а відповідне поняття та ознаки, запропоновані В.І. Гойманом. мають певні недоліки. Зокрема, навряд чи правильно говорити, що правовий інститут призначений для регулювання окремих вчинків людини, адже це є функцією норми права. Також вважаємо, що правовий інститут не може утворити одна (одинична) норма, який би важливий припис вона в собі не містила, тому що одна норма не спроможна охопити всебічним правовим регулюванням окрему групу суспільних відносин або відповідну одну суспільну відносину.