Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 118

І. Каминін пропонує обчислювати давність з дня виявлення триваючого чи продовжуваного злочину, і крім того в законі надати перелік злочинів, на які буде розповсюджуватися новий режим обчислення строків давності.

Позицію І. Каминіна вважаємо необґрунтованою, по-перше, тому, що вона ігнорує юридичну природу продовжуваних та триваючих злочинів. Як вже зазначалося, ці діяння є такими не через свою законодавчу конструкцію, а внаслідок особливостей злочинної поведінки суб’єкта. Саме тому не може бути злочинів, які завжди, у всіх випадках їх вчинення є продовжуваними чи триваючими. Отже законодавчий перелік таких діянь надати неможливо. По-друге, в теорії кримінального права відсутня доктрина виявлення злочину. Момент виявлення злочину має суто процесуальний аспект і пов'язаний головним чином із виникненням приводів та підстав для порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК). Його не можна ототожнювати ні з моментом закінчення злочину, ні з моментом припинення чи присічення злочинного стану.

На нашу думку, при визначенні початкового дня,з якого має обчислюватися строк давності кримінального переслідування за триваючі та продовжувані злочини, слід керуватися тими положеннями, які вироблені судовою практикою та підтримуються наукою. Зокрема, строк давності стосовно триваючих злочинів слід обчислювати з дня фактичного припинення дії (бездіяльності) з волі або поза волею особи, наприклад, з дня її явки з повинною або затримання. Щодо продовжуваних злочинів — з дня вчинення останнього тотожного діяння із числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. Утім, з огляду на труднощі та неоднозначні тлумачення, які іноді можуть виникати при вирішенні питання щодо початку обчислення строків давності за вказані злочини, доцільно було б сформулювати спеціальні роз’яснення на рівні Пленуму Верховного Суду України.

В Особливій частині КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 6 ст. 369, ч. 4 ст. 401 тощо. Усі вони є імперативними і безумовними.

У будь-якому разі звільнення особи від кримінальної відповідальності чи то з підстав, зазначених у статтях 45-49, 97, 106 Загальної частини КК. чи у випадках, передбачених в статтях Особливої частини КК, означає, що вчинений нею одиничний злочин визнається юридично незначимим (неіснуючим) і не може враховуватися при визначенні множинності. Дане правило закріплене зокрема в ч. 1 ст. 33 КК. згідно з якою при визначенні сукупності не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Так само, в ч. 4 ст 32 КК вказано, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.