Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 117

Факультативними є звільнення, передбачені ст. 48 КК (зміна обстановки), ст. 47 КК (передача на поруки) та ч. 1 ст. 97 КК (звільнення неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру). У двох останніх випадках звільнення є умовним, тобто ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення суду про її звільнення. Так, якщо особа порушила умови передачі на поруки і протягом строку порук вчинила новий злочин, то вона має відповідати за сукупністю злочинів (ст. 70 КК). У разі ж, якщо вчинений протягом строку порук новий одиничний злочин передбачається тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК, що і попередній злочин, особа підлягатиме кримінальній відповідальності за правилами повторності злочинів (ст. 32 КК).

Кожен вид звільнення від кримінальної відповідальності має свої передумови та підстави, визначені в законі. Наприклад, за статтями 45, 46 КК, передумовою є вчинення вперше злочину невеликої або необережного злочину середньої тяжкості. Тут зауважимо, що відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» такою, що вчинила злочин уперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла злочинів, або раніше вчинила злочин, котрий вже втратив правове значення. Вчинення триваючого злочину (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ч. 1 ст. 164 КК), а також продовжуваного злочину (вчинення у декілька прийомів шахрайства — ч. 1 ст. 190 КК) не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК, оскільки зазначені злочини є одиничними і повторності не утворюють.

Певні особливості має застосування положень ст. 49 та 106 КК (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності) до триваючих і продовжуваних злочинів. Це пов’язано із тим, що для правильного обчислення строків давності необхідно визначити їх початковий і кінцевий моменти. Початковим днем, з якого обчислюється строк давності, є день, наступний за днем, коли злочин було вчинено. Дане правило є загальним і стосується всіх злочинів. Між тим, законодавець, встановлюючи правовий режим обчислення строків давності, не вбачає ніякої різниці між «звичайними» злочинами і триваючими та продовжуваними діяннями, хоча останні мають специфіку у визначенні моменту закінчення. Через це в науковій літературі висловлюються різні погляди щодо початку обчислення строків давності за вказані злочини.

Так, А.А. Піонтковськнй вказував, що «строк давності при триваючих злочинах обчислюється з моменту припинення злочинного стану». М.Д. Дурманов вважав, що при триваючих злочинах строки давності притягнення до кримінальної відповідальності слід обчислювати із акту вчинення злочинного діяння, яким починається триваючий злочин. На думку В.Є. Смольнікова та Ю.М. Ткачевського, обчислення строку давності за триваючий злочин починається з дня припинення безперервного процесу вчинення злочину, а за продовжуваний злочин — з дня вчинення останньої дії, що входить до нього.