Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 120

У касаційній скарзі засуджена С. заперечувала проти кваліфікації її дій за ознакою повторності.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу не задовольнила з таких підстав. Винність С. у вчиненні злочину' підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, яким суд дав належну оцінку і які обґрунтовано поклав в основу вироку, що у скарзі засуджена не заперечує. Кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 309 КК є правильною.

Посилання С. на відсутність у її діях такої кваліфікуючої ознаки, як учинення злочину повторно не заслуговують на увагу. Із матеріалів справи вбачається, що вироком від 21 лютого 2002 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК, і цю судимість у встановленому законом порядку не знято й не погашене. Тому її дії правильно кваліфіковано за ознакою повторності. У зв'язку із зазначеним та враховуючи, що засудженій призначено покарання відповідно до вимог закону, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею злочину, даних про її особу й інших обставин справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги С. відмовила.

Як бачимо, в розглянутій ситуації не існувало обставин, які б виключали раніше вчинений одиничний злочин. Даний злочин зберіг свої юридичні властивості на момент вчинення С. нового злочину, отже суд цілком справедливо кваліфікував її діяння, як повторне.

Утім, у судовій практиці трапляються й інші випадки, коли суди не з'ясовують питання про погашення або зняття судимості, що призводить до неправильної кваліфікації дій засуджених, безпідставного призначення покарання за сукупністю злочинів або визнання повторності злочину обставиною, що впливає на кваліфікацію чи обтяжує покарання.

Наприклад, згідно з вироком Полтавського районного суду Полтавської області С. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на три роки три місяці позбавлення волі із конфіскацією майна. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання суд частково приєднав покарання за попереднім вироком. За апеляцією засудженого апеляційний суд Полтавської області вирок щодо С. змінив, виключивши вказівку про першу судимість, тому що за даними справи С. був звільнений від покарання за першим вироком і відповідно до ст. 89 КК вважався таким, що не має судимостей. Дії С. з ч. 2 ст. 309 КК були перекваліфіковані на ч. 1 ст. 309 КК у зв’язку із відсутністю кваліфікуючої ознаки повторності.

Так само Володимир-Волинський міський суд Волинської області вироком від 12 грудня 2007 р. засудив Ч. за ч. 2 ст. 186 КК до позбавлення волі на строк п'ять років. На підставі ст. 104 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених підпунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.